Проте я рахував відведений нам час, виходячи з найгіршого варіанту: капітан Вільямс вступає в контакт з фармацевтичним консорціумом, швиденько передає йому відомості про Ютланд, а консорціум, своєю чергою, негайно сповіщає про це ґенерала Чанґа. Хоча „негайно“ — умовне поняття, оскільки від Землі до Тянь-Ґо шість тижнів шляху на найшвидшому кораблі. Потім ґенералові Чанґу знадобиться як мінімум два тижні на організаційні заходи — спорядження велетенської армади на бойове завдання вимагає чималих зусиль, надто ж коли йдеться про тривалий переліт на дві тисячі сто світлових років — саме така відстань розділяла Тянь-Ґо та Ютланд. А далі — майже сім місяців у дорозі. Як відомо, жоден флот не може рухатися швидше, ніж найповільніші з його кораблів — лінкори, десантні транспорти й авіаносці. Певна річ, тяньґонці можуть вислати вперед аванґард з легких суден, але наша оборона впорається з ними без проблем.
Отже, виходить сім з половиною місяців, від яких слід одразу відняти два — мінімальний термін, за який можна долетіти від Вавілона до Ютланда на швидкісних корветах. Мінус іще місяць — новопридбані кораблі мають пройти капітальне техобслуговування, для них треба укомплектувати екіпажі, а завербованим найманцям слід дати час, щоб вони призвичаїлися до нового оточення.
Таким чином, у нашому розпорядженні залишалося чотири з половиною місяці. Дев’ятнадцять тижнів, щоб зміцнити обороноздатність Ютланда. Так мало…
Коли „Оріон“ пришвартувався в анґарі, я через систему внутрішнього сповіщення подякував екіпажу за успішний політ, а заодно нагадав, що за умовами нашого завдання відпусток для членів команди не передбачено. Хоча це було не зовсім так: заборона на відпустки мала чинність доти, доки розташування Ютланда залишалося таємницею, але я розважливо промовчав про це, щоб зайве не напружувати своїх людей.
Передавши командування старпому Куперу і вже вкотре повторивши йому свої інструкції, я залишив борт корабля в супроводі лейтенанта Вінтерса і п’яти космічних піхотинців. Ще перед відльотом, обговорюючи з батьком план дій, ми вирішили, що першу висадку на Вавілон слід здійснити в мінімальному складі, невеликою мобільною групою, здатною діяти швидко і злагоджено. На цьому етапі я не потребував ні фінансистів, ні спеціалістів з кораблів та озброєння, ні представників Кадрового управління ВКС. Наразі моя задача полягала в тому, щоб забезпечити нас надійною штаб-квартирою на планеті, створити всі умови для ефективної роботи.
Я відчував певний неспокій, залишаючи Елі й Ліну на кораблі. Жодних об’єктивних причин для цього не було, просто мені не хотілося розлучатися з ними навіть на кілька годин. Але поки що вони перебували в більшій безпеці на „Оріоні“, який у разі нападу міг здійснити екстрене занурення прямо з анґару. Власне, таке розпорядження я й залишив.
На пропускному пункті митників не було — такої служби на Вавілоні взагалі не існувало; зате нам належало пройти іміґраційний контроль. Перше, про що нас запитав чиновник, були паспорти. На це я відповів:
— Ми б воліли скористатися вашими гостьовими посвідками.
Чиновник мовчки кивнув — питання було вичерпано — і передав нам бланки в’їзних анкет. Вони містили мінімум пунктів, і лише один з них, про керування транспортними засобами, мав застереження, що надання хибної інформації тягне за собою адміністративну й карну відповідальність.
Як і було домовлено ще перед висадкою, ми заповнили всі поля в анкетах, за винятком громадянства, де поставили прочерк. Чиновника це нітрохи не стурбувало і він без будь-яких коментарів прийняв наші анкети. Відтак нас сфотоґрафували, зняли біометричні дані й оперативно оформили посвідчення особи. Потім чиновник запитав:
— Водійські права теж виписувати?
— Так, — сказав я. — Усім сімом. І по всім указаним видам транспорту.
Чиновник узявся до справи, а молода дівчина-піхотинець, рядова Снел, тихо поцікавилась у лейтенанта Вінтерса, на якій підставі нам видають права.
— Як це на якій? — здивувався Вінтерс. — На підставі наших анкетних даних.
— Але ж ми могли збрехати.
— А ви збрехали?
— Ні, сер.
— Тоді в чому проблема? От якби ви збрехали, а потім виявилося, що ви, наприклад, не вмієте керувати флаєром, то з вас стягнули б чималий штраф. Або навіть посадовили б до в’язниці — від трьох до шести місяців.
Снел лише розгублено похитала головою.
Чиновник видав нам водійські права і поставив чергове запитання: