Константинідіс поклав слухавку й зауважив:
— Ви розворушили осине гніздо. Це був ґенеральний директор банківської групи „Міцуї-Вавілон“.
— Так, я зрозумів. Гадаю, що представникам усіх зацікавлених сторін варто зібратися разом і обговорити ситуацію.
— Гарна ідея. Це побажання чи розпорядження?
— Побажання, звичайно.
Губи Константинідіс вигнулись у слабкій подобі посмішки.
— Ще б пак, побажання клієнта і найбільшого акціонера в одній особі. Це важко проіґнорувати. На коли призначити зустріч? Ви особисто проведете нараду?
— Щодо часу, домовтеся на вечір. Не раніше дев’ятої. Якщо вони не погодяться то завтра на ранок.
— Погодяться, будьте певні. Інакше вночі ніхто з них не стулить очей. Але дозвольте запитати, чому так пізно?
— Бо на нараді я буду лише спостерігачем, — пояснив я. — Якщо чесно, то я кепсько орієнтуюсь у фінансах. Наші інтереси представлятиме… е-е… наш головний бухгалтер. Хоча зазвичай ми називаємо його міністром фінансів.
Мій співрозмовник цілком серйозно кивнув:
— С вашими статками потрібен саме міністр фінансів. То він прибуде лише ввечері?
— Так. Зараз він з помічниками і… ще з деякими людьми, які знадобляться нам у подальшій роботі, перебуває на моєму кораблі.
Я вже подумки примірявся, як завести розмову про штаб-квартиру, але Константинідіс випередив мене:
— Можу припустити, що вам знадобиться офіс.
— Не завадить. Власне, ми маємо на Вавілоні деяку нерухомість, але зараз воліли б працювати в безпосередньому контакті з вашою установою. — А про себе я додав: і бути надійно захищеними від усіх можливих неприємностей.
Судячи з виразу обличчя, Константинідіс подумав про те ж саме.
— Це не проблема, пане Шнайдер. Наш банк володіє всією цією будівлею, проте ми займаємо лише перші двадцять шість поверхів, а решту здаємо різним фірмам. Як і всюди, у нас є вільна площа — орендна платня висока, але знижувати її для нас збитково. Я віддам необхідні розпорядження, і до вечора для вас підготують два порожні поверхи — двадцять сьомий і двадцять восьмий. Цього досить?
— Гадаю, що так. Має вистачити і для офісу, і для тимчасових квартир співробітників.
— До речі, про квартири, — зауважив Константинідіс. — Пентхаус будівлі складається з чотирьох фешенебельних квартир з окремими ліфтами, одна з яких, за правилами банку, надається в користування голові правління та його родині. Проте ми там не мешкаємо — надаємо перевагу нашому заміському маєтку. Хіба що мій менший син іноді влаштовує молодіжні вечірки — але він якось обійдеться, якщо ви виявите мені честь, замешкавши в цій квартирі.
Подумавши про Елі з Ліною, я згідно кивнув:
— Дякую, пане голово, з задоволенням приймаю вашу пропозицію. Тільки за однієї умови: я сплачуватиму її оренду за весь час мого проживання.
Вперше за весь час Константинідіс по-справжньому посміхнувся:
— Ну, а гроші за оренду отримає банк, чий контрольний пакет належить вам.
4
Нарада міністра фінансів з керівниками зацікавлених банків тривала майже три години, і наприкінці в мене розпухла голова від специфічних термінів, що ними фінансисти щедро приперчували свою розмову. Я зміг відстежувати, та й то лише з п’ятого на десяте, основний напрям обговорення, а конкретні деталі проходили повз моє розуміння.
На щастя, розбиратися в усіх тонкощах справи від мене й не вимагалося. Головне я сказав на самому початку наради: довів до відома запрошених банкірів, що насправді всі рахунки та пакети акцій належать планеті, назву якої ми поки не розголошуємо і яка досі уникала контакту з рештою людства. Всі закодонні активи нашої планети перебувають у розпорядженні мого батька, оскільки він є її верховним правителем — імператором, а я виступаю його повноважним представником на Вавілоні. Мета моєї місії полягає в тому, щоб упорядкувати згадані активи в зв’язку з виходом нашої планети на міжнародну арену і використати їх частину для зміцнення обороноздатності наших Збройних Сил.
Моя заява викликала у присутніх неприховане полегшення. Хоча в своєму бізнесі вони дотримувались принципу „гроші не пахнуть“, їх дуже потішила та обставина, що контрольними пакетами акцій їхніх установ володіє не якесь міжпланетне кримінальне угруповання, а цілком леґальний, хай і недемократичний, планетарний уряд.
А на мене банкіри стали позирати ще з більшою повагою. По-перше, я в своєму виступі не розтлумачив їм, що, попри титул мого батька, у нас не монархія, а лише диктатура, тому вони вирішили, що я принц і, можливо, наступник престолу. По-друге, хоча їхні банки й раніше мали справу з монархами та диктаторами, ще ніхто з них не володів активами, що в кілька разів перевищували внутрішній валовий продукт деяких, далеко не останніх планет людського співтовариства.