Я задоволено кивнув:
— Хоч одна добра новина. На щастя, вони отримали від батька попередження раніше, ніж спільники Ґарсії наважилися на крайні заходи.
— Ти певен, що вони втекли, а не були викрадені?
— Четверо відразу? Неймовірно. Навіть одного адмірала викрасти непросто, а тут чотирьох, одночасно, та ще й разом з родинами… Ні, це виключено. До речі, ти наглядала за Ліною? Вона не надумала надіслати звістку рідним?
— Не надумала, не надумала, — замість Елі відповіла сама Ліна, заходячи до бібліотеки. На ній був халат її улюбленого рожевого кольору, щоки розпашіли від купання, біляве волосся трохи потемніло від вологи — вона ніколи не користувалася сушаркою. — Ну, скільки можна про це говорити, Сашко? Я, звісно, не така розумна, як Елі, але й не повна дурепа. Так, я скучаю за мамою, татом і братиками. Мабуть, вони думають, що я загинула і дуже горюють. Мене це мучить — але я зачекаю. Скільки треба, стільки й чекатиму.
Ліна наблизилась до нас з Елі й узяла за руки.
— Ну, годі, ходімо вже. Я хочу спати. І не тільки спати.
— Ви йдіть, — сказала Елі їй та мені. — А я ще трохи попрацюю. За розкладом от-от має прибути черговий авізо.
Я не став сперечатися з нею, робота є робота, і разом з Ліною вийшов з бібліотеки.
Проте до спальні ми попрямували не одразу. У вітальні Ліна випустила мою руку й повільно закружляла по кімнаті. Її стрункі ніжки у м’яких капцях мов би пливли над підлогою, витончена фігурка відображалась у численних дзеркалах, і я міг одночасно спостерігати за її рухами в різних ракурсах — видовище було дивовижне.
— Ох, Сашко, як тут чудово! — промовила вона, зупинившись. — Я завжди хотіла бодай трохи пожити в таких королівських покоях, відчути себе принцесою з казки.
— Ти й так принцеса, — відповів я. — І не казкова, а найсправжнісінька. Моя принцеса.
Ліна підійшла до мене й обхопила руками мою шию.
— А більшого мені й не треба. Нічого й нікого, крім тебе з Елі.
Я ніжно поцілував її солодкі губи, думаючи про те, як дивно склалося моє особисте життя. Я кохав одразу двох дівчат; кохав по-різному, але однаково сильно — хоча, може, цінував Елі більше, ніж Ліну. А може, й ні. З певного часу я вже не уявляв нас із Елі лише вдвох, без Ліни. Вона вносила в наші емоційно складні й інтелектуально насичені стосунки необхідну для нормального родинного життя частку простоти та безтурботності. З Ліною було неможливо по-справжньому посваритися, вона являла собою типовий взірець безконфліктної особистості, майже ніколи не суперечила нам — навіть тоді, коли ми з Елі дотримувались діаметрально протилежних думок, — і якимсь незбагненим чином примудрялася помирити нас.
А ще я важко уявляв Елі цілком зосередженою на турботі про дітей. Для неї було б трагедією відмовитися від космосу, навіть заради такого природного для кожної жінки материнства. Зате Ліна чудово вписувалася в цей образ. Я знав, що вона буде гарною матір’ю, ніжною і дбайливою, для всіх наших дітей — і її власних, і Еліних. Усе-таки в полігамії є свої незаперечні переваги…
Проминувши коридор, ми ввійшли до великої спальні з таким широким ліжком, що на ньому вільно міг розташуватися цілий взвод піхотинців — ну, якщо не взвод, то відділення напевно.
Спальня була кутня, тому дві її суміжні стіни, майже від підлоги і до самої стелі, займали величезні вікна. Скинувши на ходу халат, Ліна наблизилась до однієї зі скляних стін і задивилася на осяяне вогнями нічне місто. О цій пізній порі в Бусарді продовжувало вирувати життя — внизу по вулицях пливли потоки автомобілів, а в повітрі, немов реактивні світляки, сновигали флаєри. Деякі пролітали зовсім поруч, лише в якомусь десятку метрів від нас.
— Мабуть, у мені є щось від ексгібіціоністки, — промовила Ліна. — Я розумію, що зовні мене не видно, та все одно, коли отак стою, відчуваю якусь… якусь дражливу насолоду.
— Ну, то можеш насолодитися за повною програмою, — сказав я і ввімкнув двосторонню прозорість вікон.
Ліна злякано зойкнула й миттю відсахнулась углиб кімнати, сором’язливо затуливши долонею гладко виголений лобок. Я посміхнувся і скасував свою команду. Скло знову стало прозорим лише зсередини.
— От і весь твій ексгібіціонізм, сонечко. Якби тобі й справді подобалося позувати оголеною перед натовпом, ти стала б моделлю, а не стюардесою. І вже тим більше не витрачала б свого часу на медичну освіту.