— Я пішла працювати стюардесою, бо люблю космос, — зауважила вона, надягаючи коротеньку нічну сорочку. — І на медсестру вивчилася лише для того, щоб і далі літати. Малою я хотіла стати зоряним пілотом, це була моя солодка мрія… але тільки мрія. Дурненьких до космічних коледжів не беруть.
— Ти зовсім не дурненька, — заперечив я.
— Проте й не досить розумна, — зназала плечима Ліна. — Власне, тому ти й любиш мене. Двох таких розумниць, як Елі, було б для тебе забагато. — Вона гмикнула. — Тож Кортні не має жодного шансу.
— Кортні Прайс? — перепитав я здивовано. — А вона тут до чого?
— Та до того, що протягом усього польоту підбивала під мене й Елі клинці. Але не тому, що втюкалась у нас, а щоб підібратися до тебе. Вона діє, як заведено в таких випадках на Ютланді — через дружин або наречених.
Ця звістка заскочила мене зненацька.
— Слухай, Ліночко, ти не жартуєш? Це серйозно?
— Цілком. Можеш запитати в Елі. До речі, саме вона запропонувала нічого тобі не казати до прибуття на Вавілон — мовляв, це вплине на твої професійні стосунки з Кортні. Хоча ти й сам міг помітити. Здається, на всьому кораблі для тебе одного залишалося таємницею, що Кортні не проти приєднатися до нашої трійці.
— Ага-а… — протягнув я. — То он чому вона ставила сто проти одного.
— Про що ти?
Я розповів, як відреагувала Прайс на мою асолютно невинну і суто дружню пропозицію замешкати з нами в квартирі. Вислухавши мене, Ліна кивнула:
— Все правильно. Тому Кортні й закинула вудочку щодо тріо та квартету, аби з’ясувати твої мотиви. А коли зрозуміла, що ти пропонуєш зовсім не те, чого вона прагне, то відмовилася. Не хотіла опинитися в дурному становищі, коли люди пліткуватимуть про те, чого насправді немає.
Я енерґійно труснув головою.
— Хай йому чорт! Тільки цього мені бракувало… Ти ж знаєш, Ліно, я не бабій і взагалі прихильник моногамії. Просто з тобою й Елі так вийшло… дивно, незвично. Я сприймаю вас, як дві невід’ємні частки одного цілого.
Ліна лагідно всміхнулася:
— Знаю, любий, знаю. Елі навіть жартома припустила, що в твоєму сприйнятті ми з нею — лише різні фазові стани однієї й тієї ж віртуальної дівчини.
Я обійняв їй й поцілував у чоло.
— Якщо подумати, то так воно і є. А Прайс геть не вписується в цю картину. Доведеться перевести її на інший корабель. Хоча дуже шкода — вона гарний пілот, ми з нею добре спрацювалися.
— І мені вона подобається, — сказала Ліна. — А її обов’язково переводити?
— Боюся, що так. Інакше… — Я замовк, не договоривши. — Гаразд, розберуся завтра, на свіжу голову. А зараз досить про це, я надто втомився.
Я перемкнув освітлення з яскравого в режим нічника і опустив на вікна штори, від чого в спальні, попри її розміри, стало вельми затишно.
— Так значно краще, — погодилась Ліна, забравшись на ліжко і шаснувши під ковдру. — Принаймні не видно всіх тих флаєрів. Хоч як подумаю, що один з них може втратити керування і врізатися прямісінько в нашу кімнату… — Вона мерзлякувато пощулилася. — Ніколи не любила висотних будівель і такого скаженого руху. Мені більше подобається мешкати за містом, як це було на Октавії, або в такому спокійному, тихому районі, як у твого батька на Ютланді.
— Тут ти можеш спати спокійно, — сказав я, розстебаючи мундир. — Будівлю банку згори донизу захищено потужним силовим полем, здатним витримати навіть бомбардування. Цей банк — справжня фортеця. Власне, тому ми й обрали його.
Тут до спальні ввійшла Елі.
— Поштовий катер затримується, — сказала вона. — Набридло чекати.
— От і правильно, — відповів я. — Займешся новинами зранку, ніде вони не подінуться. А зараз роздягайся — і в ліжечко.
— Із задоволенням, — Елі ласо поглянула на Ліну, провела язиком по верхній губі й нагородила мене пустотливою усмішкою. — Цур хто перший, той і з Ліною!
— Так нечесно! — обурився я, маючи на це вагомі підстави: адже я був при повному параді, хібя що з розстебнутим мундиром, і ніяк не міг перемогти в швидкісному роздяганні.
— Сам винен, — знизала плечима Елі. — Ти ж мав удосталь часу, щоб роздягнутися.
Вона притьмом зняла спідницю, блузку та трусики, застрибнула на ліжко й опинилася в Ліниних обіймах. На той час, коли я приєднався до них, вони від стадії швидких і жадібних поцілунків перейшли до ніжних та затяжних.
— Не заважай, — звеліла мені Елі, закочуючи догори Лінину нічну сорочку, щоб зайнятися її грудями. — Дивись і дурій.
Я цього очікував і заперечувати не став, задовольнившись роллю спостерігача. Елі нормально сприймала наше кохання на трьох, проте й досі упередженно ставилася до сексу втрьох і погоджувалась на нього не так часто, як нам з Ліною хотілося б. А втім, я через це не надто засмучувався. Мені подобалося й просто дивитися, як мої дівчата милуються, це дуже заводило мене. Хоча зараз, з нагоди прибуття на Вавілон, я був не проти маленької орґії.