Через кілька хвилин Елі підвела голову й насмішкувато зиркнула на мене:
— Ну добре, добре, Сашко, — зглянулась вона. — Приєднуйся. — А сама сповзла вниз і повністю сховалася під ковдрою.
Я присунувся до Ліни, укрив поцілунками її розпашіле личко, потім став цілувати груди й одночасно погладжував рукою пружний животик.
— Знаю я вас, — невиразно промурмотіла Ліна, мліючи від наших пестощів. — Зараз доведете мене до відключки, а потім удвох… Ой, Елі, дорогенька, ти куди? Не зупиняйся, продовжуй…
Та було вже запізно. Елі спритно виринула з-під ковдри і поповзла до краю ліжка, де на тумбочці лежав дистанційний пульт. Лише тоді я звернув увагу, що пульт тихенько дзижчав.
— Я налаштувала його на сиґнал, коли прибуде авізо з Землі, — пояснила Елі. — Заждіть трохи, лише перегляну заголовки.
— Боже!.. — простогнала Ліна, міцно пригорнувшись до мене. — Вона якась схиблена, правда, Сашко?
Я не міг не погодитися з нею.
А тим часом Елі за допомогою пульту ввімкнула настінний екран навпроти ліжка і викликала заголовки найважливіших міжнародних новин. На самому початку списку там значилося:
ЮТЛАНД — ЗАГУБЛЕНА КОЛОНІЯ ЗА МЕЖАМИ ОСВОЄНОГО КОСМОСУ. 157-а НАСЕЛЕНА ЛЮДЬМИ ПЛАНЕТА ЗА 540 ПАРСЕКІВ ВІД ЗЕМЛІ.
— От чорт! — хором вилаялися ми з Елі.
У повідомленні аґенції „Euronews“ мовилося:
11 квітня 2637 р., 13:20 за Гринвічем.
На відстані тридцяти мільйонів кілометрів від Марса (протекторат Земної Конфедерації) затримано за підозрою в шпигунстві військовий корвет крейсерського типу невідомої приналежності з бортовим маркуванням „Нью-Оґден“. Як повідомили нашому кореспондентові у Центрі громадських зв’язків Головного Штабу ВКС, це був той самий корабель, що минулої доби вже з’являвся в локальному просторі Сонячної системи. Під час затримання „Нью-Оґден“ здійснив спробу екстреного занурення, проте попереджувальний вогонь з бортових бластерів і плазмотронів, а також скинуті на випередження глибинні бомби змусили його до здачі. Командир корвета, капітан Дж. Вільямс, погодився допустити на борт свого корабля військових інспекторів і запевнив, що „Нью-Оґден“ здійснював не шпигунську, а з ознайомчу місію. Йому було доручено розвідати ситуацію в Сонячній системі перед прибуттям офіційної делеґації планети Ютланд для перемовин з урядом Земної Конфедерації. Речник Головного Штабу, командор М.-А. Фонтейн, відмовилася відповідати на запитання, де розташована вищезгадана планета, про яку немає згадки в жодному з каталогів.
Post Scriptum: в останню хвилину.
Як щойно стало відомо з конфіденційних, але надійних джерел, при вивченні записів бортового комп’ютера „Нью-Оґдена“ фахівці ВКС встановили, що корабель прибув із системи зорі Аруна (каталожний номер SL 20458914), розташованої на відстані 543,12 парсеків від сонця, що приблизно дорівнює 1800 світлових років. З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що саме там знаходиться і Ютланд — навіддаленіша від Землі колонія. У наступних випусках „Euronews“ намагатимуться надати своїм абонентам детальнішу інформацію про цю загадкову планету.
— Кляті журналісти! — спересердя промовила Елі. — Всюди мають своїх інформаторів. Вільямсові так і не вдалося довести до кінця свою зраду, але для нас це геть нічого не міняє. Завдяки пресі, фармацевтичні компанії безкоштовно отримали те, за що ладні були викласти грубезні гроші. Втішає лише одне: Вільямс упіймав облизня.
— Слабка втіха, — зітхнув я. — І лейтенант Ґрифіт теж гарний овоч. Його обов’язком, як офіцера безпеки, було негайно знищити всі дані бортового комп’ютера. Він або Вільямсів спільник, або цілковитий ідіот. Та це вже не має значення. Таємницу розкрито, відлік часу почався… Ліночко, тепер ти можеш зв’язатися з рідними. Я скасовую свою заборону.
Ліна не відповіла. Поки ми з Елі чортами сипали, читаючи повідомлення „Euronews“, і кляли надто пронозливих журналістів, вона заснула з легким виразом досади на обличчі. Наразі ґлобальні проблеми її не хвилювали, зате вона образилась на нас, що ми залишили її без уваги заради якихось там сенсаційних новин.