А що як Слейд мав слушність? Що як старі часолінії ще продовжують існувати? Потрібно взяти спогад про озеро Сльоза Хмар.
Баррі ясно бачив обличчя Джулїї та Меґан. Їхні голоси досі бринять в пам’яті. А що як можна перезапустити хибний спогад, вдихнувши полум’я в сіризну життя лише зусиллям власної свідомості?
Може, це шанс звільнити всіх і кожного в цілому світі від спогадів про хибні часолінії?
Так, і якщо він зможе повернутися не тільки в попередню часолінію, а й у початкову, тоді не буде спогадів ані з наступних часоліній, ані з попередніх.
Бо перед початковою часолінією немає часоліній.
І все буде так, ніби нічого цього взагалі не було.
Баррі випив таблетки. Мине десь пів години, може, трохи більше, перш ніж почнеться їхня дія.
Він різко сідає в могилі, сонливості як не було.
Думки переганяють одна одну.
Може, Слейд і збрехав, але залишатися тут, чекати на смерть поруч із тілом Гелени, тонути в спогадах про неї — хіба це не той самий фетишизм із ностальгійним присмаком, що й з Меґан?
Чи це не просто черговий напад туги за недосяжним минулим?
Повернувшись на станцію, Баррі хапає шолом і планшет для дистанційного керування терміналом. Сідає в крісло, опускає на шолом ментоскоп, який починає тихенько гудіти.
Пів милі від могили до станції він біг. Отже, хвилин десять-п’ятнадцять до початку дії пігулок має.
Баррі вже кілька разів переживав події початкової часолінії: Джулія, Меґан, смерть дочки, розлучення, служба копом у Нью-Йорку.
Хибні спогади в його свідомості накладаються один на одного, кожне життя — як сірий примарний екран. Однак що старіша часолінія, то вона стає темнішою, як віскі, настояний у барильці. Нарешті Баррі виділяє найстарішу часолінію — вона найконтрастніша, і в ній відчувається важкість оригіналу.
Він запускає планшет і створює новий файл для фіксації спогаду. Час уже вичерпався.
Він нічого не пам’ятає про 5 листопада 2018 року. Просто дата в його голові, повідомлена Слейдом, хіба що підкріплена розмовою, яку він вів з Геленою багато-пребагато життів тому.
Але четвертого листопада в Меґан був день народження. Баррі точно знає, де його святкували.
Він натискає кнопку «Запис» і починає пригадувати.
Скінчивши, чекає, поки програма обчислить синаптичний індекс спогаду.
Йому раптом спадає на думку, що коли індекс виявиться занизьким, Баррі буде змушений заритися в програмне забезпечення та вимкнути брандмауер, і це забере більше часу, ніж у нього є.
На планшеті моргає число.
121.
На межі безпечної зони.
Баррі прикріплює інжектор собі на ліве передпліччя та заправляє механізм коктейлем із медикаментів.
Коли Баррі програмує на терміналі порядок реактивації спогаду, йому весь час здається, що пігулки вже діють. Однак він встигає роздягнутися та залізти в капсулу.
Лежачи на спині у воді, він замикає люк над головою.
Його свідомість розлітається в тисячі різних напрямків.
Нічого не вийде, і ти просто сконаєш у капсулі.
До біса світ, рятуй Меґан.
Вернися та помри біля дружини, як збирався зробити останні два місяці.
Не можна опускати руки, Гелені хотілося б саме цього.
У лівому передпліччі чути легеньку вібрацію. Баррі заплющує очі, робить глибокий вдих — хтозна, чи не останній?
Баррі
Світ, як намальований: ні руху, ні життя, ні барв. Але він усвідомлює, що існує.
Дивитися він може лише туди, куди повернуте його обличчя, — на захід, поверх столиків, на річку з майже чорнильною водою.
Усе застигло.
Усе в сірих барвах.
Просто перед Баррі — темний силует офіціанта, несе глек із крижаною водою.
Люди за столиками у тіні парасолів застигли, хто як був: одні сміялися, другі жували, треті пили, четверті протирали рот серветкою.
Усі, як один, нерухомі. Немов барельєфи, вирізьблені на саркофазі.
Просто перед собою Баррі бачить Джулію, яка вже зайняла їхній столик. Вона чекає на Баррі, застигнувши в тривожній задумі, і його жахає пронизлива думка, що це чекання буде вічним.
Геть не схоже на повернення у спогад на живій часолінії.
Там поступово втілюєшся в самого себе, в міру повернення спогадів.
Ти вживаєшся в дію, в енергію.
Тут нічого такого немає.
Раптом Баррі осяює: «Я нарешті в моменті тепер».
Незалежно від того, ким він є чи ким став, неймовірна свобода руху — ось що відчуває Баррі. Він уже не обмежений трьома вимірами, і Баррі думає: «Чи не про це торочив Слейд, коли казав про особливий спосіб переміщення в часі? Цікаво, Всесвіт він теж так сприймав?»