Обертаючись до Слейда, вона каже:
— Це не вкладається в жодні рамки здорового глузду.
— Згоден.
— І вам байдуже?
— Щоб добитися прориву, якого я хочу, треба заплисти за буйки.
Гелена вдивляється в монітор, де на водяній поверхні в капсулі застигла нерухома постать Ріда.
— Значить, ви готові ризикнути життям цього чоловіка?
— Так. І він, до речі, теж. Рід розуміє, в якому він становищі. Я думаю, це героїчно з його боку. А крім того, коли ми закінчимо, він лікуватиметься від наркотичної залежності в розкішній клініці. А ми з вами, якщо все вдасться, вип’ємо у вас шампанського… — Слейд переводить погляд на свій «ролекс». — За якихось десять хвилин.
— Про що ви кажете?
— Ви це побачите.
Останні дві хвилини всі чекають у напруженій тиші. Нарешті звучить сигнал таймера.
Лунає голос Слейда:
— Поле?
— Чекаю.
Слейд дивиться на край консолі, де сидить відповідальний за введення стимуляторів:
— Сєрґєю?
— Завжди готовий.
— Реанімація?
— У повній бойовій.
Слейд дивиться на Пола й киває.
Лікар шумно видихає, натискає кнопку та командує:
— Один міліграм рокуронію внутрішньовенно.
— Що це? — питає Гелена.
— Нервово-м’язовий релаксант, — пояснює Вілсон.
Слейд наставляє:
— Хай там що, не можна дозволити, щоб у Ріда почалися судоми й він розтрощив наш реактиватор.
— Він знає, що його на певний час паралізує?
— Звичайно.
— Як вводиться препарат?
— Через радіокерований катетер на лівому передпліччі. Склад приблизно такий самий, як для летальних ін’єкцій, але мінус снодійне.
— Ввожу два й дві десятих міліграма тіопенталу натрію, — оголошує Вілсон.
Гелена дивиться по черзі то на картинку з камери нічного бачення в капсулі, то на монітор перед лікарем, де відображаються частота серцевих скорочень Ріда, кров’яний тиск, електрокардіограма та ще з добрий десяток показників життєдіяльності.
— Артеріальний тиск падає, — повідомляє Вілсон. — Частота серцевих скорочень зменшилася до п’ятдесяти ударів на хвилину.
— Йому боляче? — запитує Гелена.
— Ні, — заспокоює Слейд.
— Як ви це знаєте?
— Двадцять п’ять ударів на хвилину.
Гелена нахиляється впритул до монітора, вдивляється в забарвлене різними відтінками зеленого обличчя Ріда. Очі в нього заплющені, жодних ознак больових відчуттів. Мир та спокій читаються на обличчі.
— Пульс — десять ударів на хвилину. Тиск — тридцять на п’ять.
Раптом приміщення наповнює високий зумер: крива на моніторі перетворюється на пряму — ниткоподібний пульс. Доктор вимикає звуковий сигнал і констатує:
— Час смерті: десята година тринадцять хвилин.
Рід далі плаває в капсулі, нітрохи не змінившись.
— Коли почнете реанімувати?
Слейд мовчить.
— Чекаю розпоряджень, — доповідає Сєрґєй.
На головному моніторі перед лікарем з’являється нове віконце: «Час зупинки серця: 15 секунд».
— Фіксую викид ДМТ, — повідомляє лікар, коли минає хвилина.
— Сергею! — командує Слейд.
— Запускаю програму реактивації спогаду. Запуск стимуляторів…
Вілсон продовжує зчитувати різні показники життєдіяльності, тепер здебільшого пов’язані з роботою мозку та рівнем кисню в ньому.
Сєрґєй доповідає про хід експерименту кожних десять секунд, але Гелена їхніх голосів уже не чує. Вона не зводить очей з піддослідного в резервуарі та думає про те, що він бачить, що чує?
«Цікаво, — думає Гелена, — чи готова я сама померти, щоб до кінця відчути, зрозуміти свій винахід?»
На позначці «2 хвилини 30 секунд» Сєрґєй звітує:
— Програму реактивації спогаду завершено.
— Запусти її знову, — командує Слейд.
Сєрґєй переводить на нього здивований погляд.
— Маркусе, — подає голос лікар, — після п’яти хвилин шанси повернути його до життя будуть практично нульові. Зараз клітини його мозку масово відмирають.
— Сьогодні ми з Рідом про це говорили. Він готовий.
— Таж витягніть його! — втручається Гелена.
— Мені це теж не подобається, — підтримує її Сєрґєй.
— Прошу вас, покладіться на мене. Перезапуск програми!
Сєрґєй зітхає та швидко щось набирає.
— Запуск програми реактивації спогаду. Запуск стимуляторів.
Гелена втуплює погляд у Слейда.
— Чжи Ун дістав його з кубла в одному з найгірших районів Сан-Франциско, — каже той. — Він був непритомний, просто з руки стирчала голка. Врізав би дуба, якби не…
— Це не виправдання, — каже Гелена.