Страшенно хочеться поговорити з батьками, але відколи два тижні тому з’ясувалося, що вони зі Слейдом випадково створили не пристрій для занурення у спогади, а щось значно серйозніше, вона не надто хоче торкатися теми спілкування з матір’ю та батьком. Іншим разом, пізніше, коли все вляжеться та перемелеться.
Їй непросто, адже треба усвідомити, що то за винахід вийшов у неї, змиритися з думкою, що Слейд відверто використав її, і зрозуміти, на що сподіватися далі.
А поки що вона повернулася до роботи в лабораторії.
Ходить у тренажерний зал.
До всіх усміхається.
І намагається бути корисною.
Вже перед дверима до лабораторії Гелена відчуває сильний викид адреналіну.
Сьогодні в них новий експеримент над Рідом Кінгом, дев’ятий. Знову реальність тремтить під ногами. І ніде правди діти, це хвилює.
Коли Гелена підходить до дослідного боксу, з-за рогу виринає Слейд.
— Доброго ранку, — вітається вона.
— Ходімо зі мною.
— Що сталося?
— Наші плани змінилися.
Напружений і заклопотаний, Слейд заводить Гелену до конференц-залу, заходить сам і зачиняє двері. Рід уже там, за столом, у подертих джинсах і плетеному светрі, міцно стискає в руках чашку гарячої кави. За час, проведений на платформі, він трохи додав у вазі, з очей вже зникла наркоманська порожнеча.
— Експеримент скасовується, — повідомляє Слейд, вмощуючись на чільному місці.
— Але ж я мав отримати за нього п’ятдесят тисяч, — нагадує Рід.
— Гроші тобі заплатять. Фактично ми його вже провели.
— Про що це ви? — запитує Гелена.
Слейд дивиться на годинник.
— Експеримент відбувся п’ять хвилин тому, — переводить погляд на Ріда, — ти помер.
— А хіба мало статися щось інше?
— Ти помер у капсулі, але в реальності нічого не змінилося, — каже Слейд. — Ти помер, от і все.
— Чому ви так гадаєте? — питає Гелена.
— Коли Рід помер, я сів у крісло й записав більш ранній спогад про те, як я порізався станком сьогодні вранці. — Слейд підіймає голову, тицяє пальцем у бридкий поріз на горлі. — Ми витягнули Ріда з капсули, я сів, помер і повернувся в ту мить, коли голився, щоб потім повернутися сюди та припинити хід експерименту.
— І в чому ж тут прокол? — запитує Гелена. — Задіяли замало синапсів?
— Ні, кількість синапсів була цілком достатня.
— Який був спогад?
— П’ятнадцять днів тому. Двадцяте червня. Рід вперше сів до капсули із закінченим тату «Міранда».
Гелені в голові неначе бомба розірвалася.
— Ще б йому не померти! — вигукує вона. — Це ж вам не справжній спогад.
— Що ти хочеш сказати?
— Тієї версії подій ніколи не було. Татуювання Ріду так і не закінчили. Він змінив отой спогад, коли помер у капсулі вперше. — Гелена дивиться на Ріда та крок за кроком формує цілісну картину. — А це означає, що ви не мали куди повертатися.
— Але ж у мене залишився спогад, — заперечує Рід.
— І який він? Темний? Статичний? Чорно-білий?
— У ньому ніби зупинили час.
— Так значить, це не справжній спогад. Він… не знаю, як сказати. Несправжній. Фальшивий.
— Хибний, — говорить Слейд і знову позирає на годинник.
— Тобто це не була випадковість? — Гелена свердлить Слейда лютим поглядом. — Ви все знали.
— Хибні спогади мене чарують.
— Чому?
— Вони подають… новий напрямок руху. Абсолютно інший вимір.
— Не знаю, що це в біса означає, але ж ми вчора домовлялися, що жодних карт…
— Щоразу, помираючи в капсулі, Рід обриває низку спогадів. І після зміщення реальності вони мертвіють у свідомості. Та що насправді відбувається з отими часолініями? Чи вони припиняють своє існування, а чи залишаються десь там, недосяжні для нас? — Слейд знову зиркає на свій годинник. — Про нинішній експеримент я пам’ятаю все в подробицях, у вас теж з’являться ці хибні спогади, найближчим часом. Вони мовчки сидять за столом, і Гелену огортає холод.
«Ми заграємо з тим, з чим не слід загравати».
Вона відчуває, як за очима з’являється біль. Тоді хапає з коробки на столі кілька серветок і намагається спинити ними кров з носа.
В її пам’ять вривається хибний спогад про невдалий експеримент.
Рід відключається в капсулі.
П’ять хвилин мертвий.
Десять хвилин.
П’ятнадцять.
Вона кричить Слейду, щоб той щось робив.