— А ти знаєш, навіщо він дозволяє людям підправити свої життя? Той тип, який створив крісло.
Баррі одним махом допиває своє пиво.
— Не уявляю.
Ґвен цмулить віскі. Музичний автомат замовкнув, і тепер бармен вмикає звук у телевізорі та перемикає канали. Від моменту появи в місті будівлі всюди те саме. На CNN якась «експертка» із СХП розумує про «збій пам’яті», що нібито накрив Мангеттен.
Вона каже: «Якщо спогади ненадійні, якщо минуле і теперішнє можуть просто змінитися без попередження, тоді самі поняття факту й правди зникають. І як нам жити в такому світі? Ось чому ми бачимо таку епідемію самогубств».
— Ти знаєш, де той готель? — доправляється Ґвен.
— Минуло одинадцять років, принаймні у моєму розумінні, але я думаю, що можна спробувати пошукати. Пригадую, він був у центрі міста, то, може, й досі там стоїть.
— Наш розум не створений для існування у світі, де спогади постійно змінюються і впливають на реальність, — каже Ґвен. — А раптом це тільки початок?
У Баррі в кишені штанів вібрує телефон.
— Перепрошую.
Він дістає його, читає есемеску від Меґан:
«Тату, я так більше не можу.
Я не знаю, хто я. Я не знаю
нічого, крім того, що мені
тут не місце. Вибач, будь
ласка. Люблю тебе».
Він зіскакує зі стільця.
— Що скоїлось? — непокоїться Ґвен.
Баррі кидається до дверей.
Телефон Меґан уперто переадресовує Баррі на голосову пошту, а через появу Біг-Бенду міські вулиці досі забиті.
Дорогою до Нохо він хапає рацію та просить диспетчера прислати найближчий поліційний наряд до Меґан, подивитися, що там.
— Сто п’ятдесят восьмий, ви говорите про дев’ятсот чотири бі на Бонд-стріт? Туди вже виїхали кілька патрулів, пожежних команд і «швидких».
— Що? Який номер будинку?
— Бонд-стріт, дванадцять.
— Це будинок моєї дочки!
В ефірі стає тихо.
Баррі відкидає мікрофон, вмикає проблискові маячки, сирену та маневрує в потоці, огинаючи машини й автобуси, проскакуючи перехрестя на червоне світло.
За кілька хвилин він повертає на Бонд-стріт, кидає автомобіль перед поліційним кордоном і біжить до пожежних машин, які гатять водяними струменями по фасаду будинку, де мешкає Меґан. З вікон на шостому поверсі рвуться на волю язики вогню. Хаос повний: ройовище аварійних вогнів, поліціянти розтягують жовту стрічку, щоб люди із сусідніх помешкань залишалися на безпечній відстані. Мешканці охопленого пожежею дому вибігають надвір через парадний вхід.
Якийсь коп намагається зупинити його, але Баррі відводить його руку, тицяє свій значок і проштовхується до пожежних машин біля під’їзду. Від жару полум’я його лице вкривають намистинки поту.
У дверному отворі, де двері зірвано із завіс, з’являється, хитаючись, пожежник. Він несе літнього чоловіка. Обидва чорні від кіптяви й диму.
Навперейми Баррі виходить пожежний лейтенант, бородатий здоровань.
— Поверніться за стрічку, — наказує він.
— Я детектив, у цьому будинку живе моя дочка! — І Баррі показує пальцем на останнє вікно на останньому поверсі. — Пожежа саме в її квартирі!
Лейтенант похмурніє. Він бере Баррі за руку та відводить набік, щоб той не заважав пожежникам, які саме протягують шланг до гідранта.
— Що? — доправляється Баррі. — Просто скажи мені, що з нею?
— Пожежа почалася в тій квартирі, з кухні. Зараз вона поширилась на п’ятий і шостий поверхи.
— Де моя дочка?
Лейтенант робить глибокий вдих, озирається через плече.
— Де, курва, моя дочка?!
— Послухайте, — каже пожежник.
— Вона надворі?
— Так. Мені дуже шкода, але вона загинула.
Баррі відсахується.
— Як?
— На її ліжку була пляшка горілки та якісь таблетки. Ми думаємо, що вона їх випила, а потім почала робити чай і швидко знепритомніла. Щось на столі стояло надто близько до вогню. Це був нещасний випадок, але…
— Де вона?
— Присядьмо, і тоді…
— Де вона?
— На тротуарі, он за тією машиною.
Баррі рушає до неї, однак лейтенант несподівано стискає його у ведмежих обіймах.
— Друже, ти впевнений, що хочеш її бачити?
— Відвали!
Пожежник ослаблює хватку.
Баррі переступає шланги, і спереду, там, де вирує полум’я, обходить пожежну машину.
Метушня затихає.
Єдине, що він зараз бачить, — босі ноги Меґан. Ноги стирчать з-під накинутого поверх її тіла білого простирадла, мокрого, майже прозорого від бризок із пожежних рукавів.
У Баррі підкошуються ноги.
Він безвольно опускається на бордюр. Вода дощем періщить по його спині.