— Ви працюєте на них?
— Ні.
— Ви телепат?
— Та ні.
— То звідки вам відомо, що зі мною сталося?
— Ви самі розказали.
— Я вас ніколи не бачив.
— Ви сказали це в майбутньому, за чотири місяці.
Баррі опускає пістолет, мозок його закипає.
— Ви користувалися тим кріслом?
Вона дивиться йому в очі, і в її погляді є щось таке, від чого Баррі по спині мурашки пробігають.
— Я створила це крісло.
— Хто ви?
— Гелена Сміт. Якщо ви разом із Ґвен проникнете у Слейдів будинок, це означатиме кінець усьому.
Книжка третя
Час — це те, що не дає відбутися всьому одразу.
Баррі
6 листопада 2018 року
Жінка з вогняним волоссям бере Баррі за руку й тягне його тротуаром подалі від заїзду до підземного паркінгу.
— Тут небезпечно, — каже вона. — Пройдімося до вашої машини. Пенсільванський вокзал, правильно?
Баррі вириває в неї руку й вирушає в протилежному напрямку.
Жінка кричить йому вслід:
— Ви спостерігали повне сонячне затемнення разом з батьком, стоячи на під’їзній алейці вашого дому в Портленді. А літо проводили в бабусі з дідом на їхній фермі у Нью-Гемпширі. Сиділи в яблуневому саду та тішили себе химерними історіями.
Баррі спиняється та озирається на неї. Вона говорить далі:
— Коли померла мама, ви були спустошені та водночас і вдячні, бо знали час, коли це має статися, і встигли з нею попрощатися як слід. І вона точно бачила, що ви її любите. Бо з батьком було геть інакше, він помер несподівано, коли вам було п’ятнадцять років. Ви й досі часом прокидаєтеся серед ночі з думкою, чи знав він, що ви любите його.
Коли вони підходять до його машини, Баррі вже тремтить усім тілом. Гелена опускається навколішки просто на мокру бруківку та проводить руками по автомобільному днищу.
— Що ви робите? — питає Баррі.
— Перевіряю, чи нема маячка.
Вони ховаються в салон від дощу, Баррі вмикає пічку і чекає, коли прогріється від двигуна повітря, що надходить крізь вентиляційні отвори.
За ті сорок хвилин, поки вони їхали від 50-ї вулиці, Гелена встигла розповісти таку божевільну історію, що Баррі не знав, чи їй вірити. Мовляв, вона ще в попередній реальності на списаній нафтовій платформі цілком випадково створила своє крісло.
— Я стільки всього ще маю вам розповісти, — говорить Гелена, пристібаючись ременем.
— Можна поїхати до мене.
— Там небезпечно. Маркус Слейд про вас знає, знає, де ви живете. Якщо колись у майбутньому він зрозуміє, що ми з вами діємо спільно, він через вас дістанеться до мене. Він зможе скористатися кріслом, щоб повернутися в цей вечір і застукати нас у цю мить. Вам слід забути про лінійне мислення. Ви не уявляєте, на що здатна ця людина.
Вгорі пропливають вогні тунелю Бруклін — Беттері, Гелена розповідає Баррі, як їй вдалося втекти з нафтової платформи Слейда у свій спогад і потрапити до Канади.
— Я була готова все життя провести в якомусь закутку. Або вбити себе, якщо Слейд нападе на мій слід. Я залишилася сама як палець: мама померла в одинадцятому році, батько — трохи пізніше. А в дві тисячі шістнадцятому стали з’являтися перші повідомлення про нову таємничу хворобу.
— Синдром хибної пам’яті.
— Про СХП ще тільки починали говорити, але я одразу зрозуміла, що це Слейд. Перші два роки, поки я була в бігах, він не міг пам’ятати про час, коли ми разом працювали на платформі. Він думав, я зникла після того, як Чжи Ун прийшов до мене з його пропозицією. А у дві тисячі дев’ятому, в ту ніч, коли я сіла в крісло і втекла, у Слейда з’явилися спогади про мене. Так, хибні спогади, але — зізнаюсь, тут я помилилася з розрахунками — там було досить інформації, щоб він врешті-решт своїми силами створив і крісло, і все, що потрібно для нього. Я приїхала в Нью-Йорк, бо, схоже, епідемія розпочалася саме тут. Я вважала, що Слейд просто в місті збудував нову лабораторію та випробовував крісло на людях. Але відшукати його не змогла… Ми вже майже на місці.
У самісіньких нетрях району Ред-Гук Баррі повільно проїжджає повз низку складів над водою. Гелена показує свій будинок і просить Баррі зупинити машину в темному провулку за п’ять кварталів від нього, між двома переповненими смітниками.
Дощ закінчився.
Надворі тихо, аж нерви гудуть. У повітрі густий сморід від вологого сміття і застояних калюж. З голови не йде образ Меґан: вона лежить на брудному тротуарі перед домом, і її босі ноги визирають з-під мокрого простирадла.