Щоб провернути дверну ручку, доводиться трохи попітніти, та коли це нарешті вдається, Баррі із силою б’є у двері плечем та відчиняє їх.
З тунелю вони потрапляють до іншого підвалу.
Баррі кидає наплічник на кам’яну долівку та швидко починає його розбирати. Фомка, стяжки, коробка патронів дванадцятого калібру, дробовик і чотири запасних обійми для його «глока».
— Візьміть собі стільки патронів, скільки зможете нести, — каже він Гелені.
Гелена розриває коробку і напихає патронами внутрішні кишені своєї шкірянки. Баррі перевіряє, чи заряджений його «глок», скидає пальто і теж розпихає запасні обойми по кишенях. Тоді він бере фомку і йде через увесь підвал до інших, новіших на вигляд, дверей. Двері замкнено зсередини. Баррі вставляє кінчик фомки якнайглибше в одвірок і щосили налягає на неї.
Спочатку чути лиш його напружене сопіння. Та по деякім часі лунає тріск дерева, із дзеньканням руйнується метал. Двері піддалися, Баррі просовує руку в отвір і скидає поламаний заіржавілий замок. Тоді він обережно відчиняє двері, якраз настільки, щоб вони з Геленою змогли пройти в них.
Вони виходять у стару котельню готелю. Приміщенням, здається, не користувалися добрих пів століття. Маневруючи в лабіринті застарілого устаткування й датчиків, вони доходять до масивного котла. За котлом — інші двері, і Баррі та Гелена опиняються на нижчому рівні службових сходів, що спіраллю зникають у темряві.
— Так, ще раз: на якому поверсі Слейдів пентхаус? — пошепки питає Баррі.
— На двадцять четвертому. Лабораторія — на сімнадцятому, серверна — на шістнадцятому. Ви готові?
— От проїхатися б на ліфті…
Їхній план — знайти Слейда. Тільки б він був у своєму пентхаусі. В іншому разі, зачувши постріли або щось запідозривши, він, найімовірніше, рвоне до крісла, щоб устигнути повернутися в часі назад і зупинити їх до того, як вони ступлять до його готелю.
Баррі починає підійматися сходами, підсвічуючи собі ліхтариком. Гелена йде за ним, намагаючись ступати якомога тихіше, але зношене дерево сходів прогинається і рипить під їхніми ногами.
За кілька хвилин Баррі спиняється біля дверей, поряд із якими на стіні намальовано цифру 8, вимикає світло.
— Що таке? — пошепки питає Гелена.
— Я щось почув.
Вони стоять і прислухаються до темряви. Серце в Гелени гупає, дробовик у руках важчає щосекунди. Вона нічого не бачить і нічого не чує, крім слабенького, тихого завивання, ніби хтось дмухає над порожньою пляшкою.
Угорі спалахує промінь світла, він падає в центр сходової клітки та підбирається до них картатою долівкою.
— Давай, — шепоче Баррі, відчиняючи двері й тягнучи Гелену в коридор.
Вони швидко йдуть червоною доріжкою повз низку дверей. Номери кімнат проектуються на двері лампами з протилежної стіни.
Коли вони вже на середині коридору, двері з номером 825 відчиняються всередину, і з номера виходить жінка середнього віку в синьому халаті з логотипом ГС на лацкані. Вона несе срібне відерце з льодом.
Від них до покоївки футів десять, але вона їх досі не помітила.
— Мем? — озивається Баррі.
Вона обертається, і Баррі наставляє на неї пістолет.
Відерце з льодом падає на долівку.
Баррі притискає палець до губ і разом з Геленою швидко кидається до покоївки.
— Ані слова, — застерігає він.
Вони заштовхують покоївку назад у номер і заходять самі.
Гелена замикає двері на засувку, надягає ланцюжок.
— Я маю гроші та кредитки…
— Нас це не цікавить. Сідайте на долівку і припніть язика, — наказує Баррі.
Жінка, напевне, щойно з душу. Її чорне волосся вологе, на обличчі — жодного натяку на макіяж.
Гелена уникає її погляду.
Кинувши сумку на підлогу, Баррі розстібає її та витягує стяжки.
— Будь ласка! — благає покоївка. — Я не хочу помирати.
— Вам ніхто нічого не заподіє, — заспокоює Гелена.
— Вас прислав мій чоловік?
— Ні, — каже Баррі. Тоді дивиться на Гелену. — Ідіть киньте у ванну декілька подушок.
Гелена бере три подушки з розкішного ліжка з балдахіном і кладе їх у ванну з різьбленими лапами, яка стоїть на невеликому підвищенні з видом на сутінки, що спадають на місто, та будівлі, де спалахують вогні.
Коли вона вертається у спальню, Баррі тримає жінку долілиць і перев’язує їй зап’ястя та щиколотки. Потім він звалює її собі на плечі, заносить до ванної кімнати та обережно опускає у ванну.
— Навіщо ви тут? — питає він.
— А ви знаєте, що це за місце?