— Що ти тут робиш? — запитує Баррі.
— Надійшло повідомлення, що в цій будівлі чути постріли. Якого милого ти тут?
— Послухай, Ґвен, негайно виведи своїх людей з готелю, і дай мені…
— Це не мої люди.
— Чиї ж вони?
— Наш дрон показує наявність теплового відбитку в одному з приміщень за вами, — лунає в коридорі чоловічий голос.
— Цей тип безпечний, — каже Баррі.
— Баррі, потрібно, щоб ти дав цим хлопцям робити свою справу, — гукає Ґвен.
— Хто вони такі? — кричить Баррі.
— Виходь до нас, тоді й побалакаємо. Я вас познайомлю. Бо народ через тебе конкретно нервує.
Баррі сподівається, що Гелена зорієнтувалася в ситуації та встигла втекти.
Йому конче потрібно виграти для неї час. Якщо вона дістанеться до своєї лабораторії в Ред-Гуку, то за чотири місяці закінчить крісло, повернеться в цей день і все виправить.
— Ґвен, ти не чуєш мене. Виведи всіх на паркінг і залиште готель. — Тоді він розвертається у бік лабораторії та щосили кричить: — Гелено, тікайте!
Тихий дзенькіт амуніції заповнив коридор: вони рухаються в його бік.
Баррі вискакує з-за рогу та стріляє у стелю.
У відповідь на поодинокий постріл — град куль, що розривають коридор навколо нього.
Ґвен верещить:
— Баррі, тобі що, жити набридло?
— Гелено, тікайте! Надвір, мерщій!
Щось котиться коридором, зупиняється за три кроки від Баррі. І перш ніж він встигає подумати, що це, сліпуче сяйво з оглушливим хрускотом розпанахує темряву, очі застує нестерпною білиною та димом, і приголомшений Баррі нічого не чує.
Коли в нього влучає перша куля, він не відчуває болю — тільки поштовх.
Потім знову і знову, кулі впинаються в бік, у ногу, в руку, і коли нарешті з’являється біль, він розуміє, що цього разу Гелена його не врятує.
Книжка четветра
Хто контролює минуле, той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє, той контролює минуле.
Гелена
15 листопада 2018 року — 16 квітня 2019 року
Полон — дивнішого і не придумаєш.
Однокімнатна квартира неподалік від Саттон-плейс, простора, з високими стелями. З вікна розкішний вид на 59-ту вулицю та Іст-Ривер. Удалині видно Бруклін і Квінс.
Гелена не має доступу до телефону, інтернету чи іншого зв’язку з довкільним світом.
Чотири камери на стінах тримають під наглядом кожен квадратний дюйм квартири, їхні червоні індикатори горять над нею, навіть коли Гелена спить.
Її охоронці (подружня пара, він — Алонсо, вона — Джессіка) поводяться спокійно та статечно. Попервах це допомагало їй не дуже нервувати.
Першого дня вони сіли коло неї у вітальні й заявили:
— Ми розуміємо, у вас є запитання, але ставити їх потрібно не нам.
Однак Гелена все одно їх поставила:
— Що сталося з Баррі? Хто штурмував готель Слейда? Хто мене тут тримає?
Джессіка нахилилася до Гелени і вкрадливо пояснила:
— Ми просто охоронці, хоч і дорогі, домовились? От і все. Ми не знаємо, чому ви тут. І знати не хочемо, чому ви тут. Але якщо ви будете чемні, то й ми, й інші люди, які працюють з нами та яких ви ніколи не побачите, також будуть чемні.
Вони забезпечують Гелену їжею.
Ходять через день у супермаркет і приносять усе, що вона записує на аркушику.
Зовні обоє цілком доброзичливі, але в їхніх очах відчувається непохитність чи навіть відчуженість, і в Гелени жодних сумнівів, що тільки-но отримають наказ побити чи навіть убити її, вони виконають його не вагаючись.
Вранці Гелена передусім дивиться новини, і з кожним випуском синдром хибної пам’яті займає чимраз менше місця в нескінченному параді катастроф, скандалів і пліток про життя знаменитостей.
У день, коли чергова шкільна стрілянина забирає життя дев’ятнадцяти осіб, у заголовках топ-новин вперше обходиться без згадок про Біг-Бенд і СХП.
Восьмий день у квартирі. Гелена сидить за кухонною стійкою, їсть на сніданок мексиканську яєчню і дивиться у вікно на річку.
Сьогодні вранці перед дзеркалом у ванній вона вивчала шви на своєму чолі та поблідлі чорно-жовті синці від ударів спецпризначенця, що оглушив її на сходах Слейдового готелю за спроби втекти.
Біль з кожним днем відступає, а страх і невпевненість наростають.
Їсть Гелена повільно, ретельно пережовуючи їжу, і намагається не думати про Баррі. Варто їй уявити його, як страшна безпорадність її становища стає просто нестерпною, а від незнання, що діється, хочеться заволати.