— Думаю, так.
Гелена обертається до Шоу.
— Що тут відбувається?
— Ми відправляємо Тімоні в її спогад.
— З якою метою?
— Зараз побачите самі.
Гелена обертається до Тімоні.
— Ви розумієте, що в цій капсулі вони збираються вас вмертвити?
— Джон і Радж розповіли мені про все, коли брали в команду.
— Ви будете паралізовані, і вам зупинять серце. Я через це проходила чотири рази, і повірте мені, відчуття не з приємних, а знеболювання тут неможливе.
— Ну й кльово…
— Зміни, які ви спричините, вдарять по інших. Їм теж буде боляче. Фактично, ні за що. Ви вважаєте, що маєте на це право?
Її запитання повисає в тиші.
Радж підводиться, йде до крісла.
— Сідай, Тімоні.
Він дістає з найближчої шафки сріблястий шолом і підходить до крісла. Надягає шолом Тімоні на голову, починає затягувати ремінці.
— Це апарат реактивації? — уточнює Тімоні.
— Саме він. За допомогою МЕГ-мікроскопа він записує спогад. Потім, коли ви переходите в капсулу, він через стимулятори реактивує спогад. — Радж надягає мікроскоп на шолом. — Ви вирішили, який спогад хочете зафіксувати?
— Джон сказав, що дасть мені вказівки.
— Єдина моя вимога — щоб це був спогад триденної давності, — каже Шоу.
Радж відкриває відсіки в підголівнику, витягує телескопічні титанові стрижні та з’єднує їх з мікроскопом.
— Спогад не повинен бути всеохопним. А от яскравим і виразним — так. Гарні маркери — біль, задоволення. Сильні емоції також годяться. Так, Гелено?
Гелена нічого не каже. Вона спостерігає, як реалізується найгірший з усіх її кошмарів: крісло використовують в урядовій лабораторії.
Радж підходить до термінала, створює порожній файл для фіксації результатів і бере планшет, з якого віддаватимуться команди.
Сідаючи на табурет поруч із Тімоні, він каже:
— Найкращий спосіб записати спогад, особливо попервах, це описати його на словах. Не обмежуйся тим, що ти бачила й відчувала. Згадуй звуки, смаки, запахи — це критично важливо для яскравого спогаду. Коли будеш готова…
Тімоні заплющує очі, робить глибокий вдих.
Вона розповідає, як стояла біля мідної барної стійки улюбленої забігайлівки в Ґринвіч-Віллідж і чекала на замовлений бурбон. Поруч із нею якась жінка намагалася добитися до бармена і, протискаючись до стійки, ненавмисне зачепила Тімоні. Вона була так близько, що Тімоні відчула запах її парфумів. Жінка обернулася, щоб вибачитися, і їхні погляди зустрілися на кілька секунд. Тімоні знала, що котрогось дня їй доведеться лізти в деприваційну капсулу й там померти. Ця перспектива її водночас хвилювала та лякала. І в бар вона пішла тому, що відчувала: треба з кимось відтягнутися.
— Вона мала шкіру кольору кави з вершками, а губи просто вбили мене наповал. Страх як хотілося її торкнутися. О боже, я була на все готова заради неї, та я просто всміхнулася і сказала: «Усе нормально, нічого страшного!» Життя складається з тисяч таких дрібниць, про які потім гірко шкодуєш, скажіть?
Тімоні розплющує очі.
— Ну як?
Радж підносить угору планшет і показує всім: число синапсів — 156.
— Цього досить? — запитує Шоу.
— Усе, що перевищує сто двадцять, міститься в безпечній зоні.
Він втикає катетер у ліве передпліччя Тімоні, під’єднує інжектор.
Вона підводиться, скидає форму, іде до капсули.
Радж піднімає віко люка, Шоу допомагає їй залізти всередину.
Коли Тімоні поринає в солону воду, він дивиться на неї та питає:
— Про що ми говорили, не забула?
— Аж ніяк. Хоч не знаю, чого сподіватися.
— Якщо чесно, ніхто з нас не знає. Ну все, побачимось на тому боці.
Радж замикає люк і повертається до термінала. Шоу сідає біля нього. Гелена теж підходить, дивиться на монітори. Протокол реактивації вже запущено, Радж ще раз перевіряє дози рокуронію та тіопенталу натрію.
— Містере Шоу? — говорить Гелена. Той обертається до неї. — У цей момент ми єдині на світі, кому підконтрольне це крісло.
— Сподіваюся, так.
— Благаю вас, будьте з ним обережні. Досі його використання не приносило нічого, крім хаосу та болю.
— То, може, просто не в ті руки потрапляло?
— Людство ще не досить мудре, щоб розпоряджатися такою силою.
— От я й хочу довести, що ви помиляєтесь.
Гелена мусить зупинити це, але біля входу двоє озброєних охоронців. Якщо вона бодай рипнеться, вони будуть тут за мить.
Радж бере гарнітуру й говорить у мікрофон:
— Тімоні, починаємо за десять секунд!
У динаміках чути прискорене дихання жінки.
— Я готова.
Радж активує інжектор. Порівняно з тим, що було на платформі, устаткування Слейда значно краще. Тоді ще був потрібен лікар, який стежив за станом піддослідного й визначав момент, коли вмикати стимулятори. Тепер нове програмне забезпечення автоматично подає препарати, виходячи з показників на датчиках, що відстежують життєві функції, та вмикає електромагнітні стимулятори тільки тоді, коли відбувається викид диметилтриптаміну.