Чийсь заплаканий батько каже, що їде в морг на упізнання сина.
Вбита горем мати розповідає, що готувалася до похорону дочки, аж раптом опинилася в машині за кермом: вона везла дочку до школи.
Гелена розмірковує: це тільки їй здається, що в очах одного учня вона бачить іскорку божевілля?
Спостерігаючи, як світ намагається прийняти неможливе, вона запитує себе: що роблять прості люди, щоб зрозуміти це?
Богослови розводяться про давнину, коли часто траплялися різні дива. Звучать припущення, що ці часи повернулися, що це, можливо, передвістя Другого пришестя.
Люди йдуть до церкви, а всі пояснення найкращих інтелектуалів зводяться до того, що світ спіткав черговий напад хибної пам’яті. І хоч вони розмірковують про паралельні реальності та фрагментацію часопростору, вигляд у них ще тривожніший і розгубленіший, ніж у божих слуг.
Гелена постійно згадує слова, які сказав Шоу в лабораторії: «Схоже, ви бачите в кріслі тільки лихо, якого воно може завдати». І це щира правда. Весь час вона враховувала тільки потенційну загрозу, і саме страхом перед загрозою продиктовані всі її кроки ще відтоді, коли вона перебувала на платформі Слейда.
Коли на Мангеттен опускається ніч, вона стає біля вітражного вікна й дивиться на міст на 59-й вулиці, на підсвічені ферми, які ефектно віддзеркалюються у збриженій поверхні річки.
І намагається вжитися в роль людини, здатної змінювати світ.
Вранці Гелену вдруге доправляють до будівлі DARPA в Квінсі. Шоу знову чекає на неї біля поста охорони.
— Ви вчора дивилися вечірні новини? — питає він, коли вони прямують до лабораторії.
— Трохи.
— І як, приємно вам було?
За столом для конференцій у лабораторії сидять Тімоні, Радж і ще двоє чоловіків, яких Гелена бачить вперше. Шоу знайомить її з новачками: молодим морським котиком Стівом, якого відрекомендовує як партнера Тімоні, та бездоганного вигляду жевжиком у чорному костюмі вочевидь пошитому на замовлення. Звати жевжика Альберт Кінні.
— Альберт перейшов сюди з RAND, — пояснює Шоу.
— Це ви створили крісло? — запитує Альберт, потискаючи Гелені руку.
— На жаль, — відповідає вона.
— Це дивовижно!
Гелена сідає на один з вільних стільців, а Шоу переходить до чільного місця та обводить поглядом усіх присутніх.
— Вітаю вас, — каже він. — Упродовж останнього тижня я розмовляв з вами (з кожним окремо) про крісло пам’яті, яке моїй команді вдалося відновити. А вчора ми цілком успішно скористалися цим кріслом, щоб запобігти масовому вбивству в одній зі шкіл у штаті Меріленд. Однак існує думка (і я гадаю, ми не можемо нею нехтувати), згідно з якою ми не можемо дозволити собі користуватися пристроєм такої сили. Даруйте, докторко Сміт, що говорю це за вас, але я знаю, що навіть ви, творець крісла, теж так вважаєте.
— Саме так.
— Я маю протилежну думку, й успіх вчорашньої акції ще більше утверджує мене в ній. Я вважаю, що поява нових технологій зобов’язує нас ставити ці технології на службу процвітанню та вдосконаленню людського роду. Я особисто переконаний, що крісло має неабиякий потенціал, і треба використати його на благо всього світу. Окрім докторки Сміт, за цим столом також присутні Тімоні Родрігес та Стів Краудер — без жодних перебільшень найвправніші та найвідважніші бійці в історії Збройних сил США. А ще Радж Ананд — людина, що знайшла це крісло, й Альберт Кінні — системний аналітик з корпорації RAND із блискучим, наче діамант, розумом. І я. Як заступник директора DARPA, я маю всі повноваження й можливості для започаткування нової, абсолютно таємної програми, до виконання якої ми сьогодні беремося.
— Ви збираєтеся й надалі використовувати крісло? — питає Гелена.
— Звісно.
— З якою метою?
— Місію нашої групи ми ще повинні спільними зусиллями сформулювати.
— Інакше кажучи, ми маємо створити таку собі подобу мозкового центру? — приєднується до розмови Альберт.
— Саме так! І умови використання ми також сформулюємо всі разом.
Гелена підводиться, відсуває стілець.
— Я не братиму участі в цьому.
Шоу здивовано дивиться на неї з-за столу, його щелепа напружується.
— Група потребуватиме вашого голосу. Вашого скептицизму.
— Це не скептицизм. Так, учора ми врятували людей, але тим самим породили хибні спогади й сум’яття в душах мільйонів. Щоразу, пускаючи в хід крісло, ви будете впливати на людей, на їхнє сприйняття реальності. Ми зеленої гадки не маємо, якими будуть наслідки в довгостроковій перспективі.