— Сімдесят шість днів? — перепитує Гелена.
— Саме так.
— А ви казали їм, — запитує Альберт, — що ми не користуємося кріслом для таких далеких переміщень?
— Не в безапеляційній формі, але так.
— І?
— Відповідь була така: «Виконуйте наказ, курва-мати!»
Двадцять другого березня, о десятій годині ранку, Тімоні відправляють назад у часі.
Об одинадцятій годині шоковані Гелена та решта команди сидять перед телевізором і невідступно стежать за новинами на CNN.
Вони вперше скористалися кріслом, щоб заслати агента аж так далеко в минуле, і, якщо вірити телесюжетам, наслідки були надзвичайними.
Досі феномен хибних спогадів не виходив за відведені рамки, з’являючись тоді, коли мав з’явитися. Інакше кажучи, коли агент змінює часолінію, хибні спогади про хибну часолінію завжди з’являються в момент смерті агента в капсулі.
Проте цього разу, схоже, відбулося зміщення «точок переходу»: вони не стерлися, а посунулися на десяту годину цього ранку — мить останнього використання крісла, коли Тімоні повернулася в часі, щоб попередити Шоу про зниклий винищувач.
Тож, замість згадувати кожну хибну часолінію в момент, коли вона з’являлася, широкий загал сьогодні, о десятій ранку, залпом ковтнув усі ексцеси, відвернуті після четвертого січня, включно з Берклі та смертником у Лондонському метрополітені.
Якщо людина пропускає через себе хибні спогади один по одному впродовж кількох місяців, — навіть тоді це має досить згубні наслідки.
Якщо ж спогади разом атакують усіх, ефект від них зростає в геометричній прогресії.
Наразі медіа мовчать про смерті чи психічні розлади через навалу хибних спогадів.
Однак для Гелени це суворе попередження: її машина надто небезпечна, а наслідки її використання — непрогнозовані, тож краще, щоб ніхто не знав про неї.
Шоу ще має повне право втручатися в цивільні трагедії, проте їхня робота дедалі більше набуває мілітарного відтінку.
За допомогою крісла вони запобігають удару безпілотника в Афганістані, який замість бойовиків атакував весілля, через що загинули переважно жінки та діти.
Вони корегують удар з бомбардувальника B-1 «Лансер» у провінції Забул, який помилково замість групи талібів знищив спецзагін.
Коли Тімоні помирає в капсулі, щоб передати Шоу подробиці майбутньої засідки, це повертає до життя чотирьох солдатів, загиблих від рук ісламських бойовиків під час патрулювання в пустелі Нігер.
Тепер вони використовують крісло так часто — не менше разу на тиждень, — що Шоу вводить у команду нового агента, розвантажуючи Стіва й Тімоні, яким уже даються взнаки стреси від пережитих смертей.
Гелена разом з Алонсо та Джессікою спускається на ліфті в підземний паркінг і йде до чорного «субурбана».
Вона ніколи ще не відчувала такої безнадії, як тепер.
Вона так більше не може.
Військові на повну експлуатують її крісло, а вона не має змоги покласти цьому край. Крісло ретельно охороняють, а доступу до системи в Гелени немає. Навіть якщо їй удасться вислизнути від Алонсо з Джессікою, влада постійно полюватиме на неї — через її знання. Крім того, Шоу просто відправить агента в потрібний спогад — і буде по втечі.
Знову її обсідають похмурі думки.
Вони викермовують на вулицю Франкліна Рузвельта і прямують на південь, коли в кишені у Гелени починає вібрувати телефон. Дзвонить Шоу.
Вона бере слухавку:
— Алло, ми в дорозі.
— Ви перша, кому я це кажу.
— Слухаю.
— Сьогодні вранці нам підкинули нове завдання.
— Яке?
Небо зникає за вікном: вони в’їжджають у Мангеттенський портал тунелю між Мідтауном і Квінсом.
— Вони хочуть заслати агента майже на рік назад.
— Чому? Навіщо?
Джессіка сильно натискає на гальмо, Гелену кидає вперед, пасок безпеки напинається. Низка червоних стоп-сигналів за лобовим склом прокреслює тунель попереду. Світлове шоу супроводжує какофонія автомобільних гудків.
— Гучне вбивство, — починає розповідати Шоу.
У надрах тунелю спалахує світло та лунає звук, схожий на гуркіт грому.
Деренчать вікна, машина здригається під Геленою, на секунду зловісно гасне горішнє освітлення тунелю, потім знову спалахує.
— Що за чорт? — дивується Алонсо.
— Джоне, я вас наберу, — Гелена вимикає телефон. — Що там коїться?