Дідько, що ж це коїться?
Прогін мосту між Мангеттеном і островом Рузвельта звисає над Іст-Ривер, як надірваний сухожилок.
Ферми, що кріплять його до Мангеттенської вежі, досі тримаються. Машини падають зі здибленого полотна в річку, люди хапаються за поруччя, а течія повільно вивертає проліт із кріплення з таким огидним скреготом, що він віддається Гелені в зубах.
Кров з носа заливає губи, і коли Гелена витирає їх, їй раптом блискає думка: «Я пережила зсув реальності. Загинула в тунелі. А тепер я тут. Хтось користується кріслом».
Прогін, який з’єднував острів Рузвельта й Квінс, відривається, і Гелена бачить, як нижче за течією тисячофутова секція охопленого вогнем полотна дороги врізається в контейнеровоз, пробиваючи його корпус гострими уламками покручених ферм.
Повітря навіть у квартирі тхне горілими матеріалами, які в принципі не повинні горіти, а від виття сирен сотень автомобілів рятувальних служб можна оглухнути.
Позаду на кухонній стійці починає вібрувати телефон, і в цей момент останні металеві жили вириваються з Мангеттенської вежі, ляскаючи, наче батоги.
Звільнившись з оглушливим стогоном, дворівневий прогін моста летить із висоти сто тридцять футів, пробиваючи бетон на трасі Рузвельта, розмітаючи автомобілі та зрізаючи дерева над річкою.
Міст повільно прошкрябує східну крайку 59-ї та 58-ї вулиць, здирає фасад хмарочоса, який виходить на північний схід, і, ледве розминувшись із будинком, де живе Гелена, сповзає в Іст-Ривер.
Гелена кидається в кухню, хапає телефон:
— Хто запустив крісло?
— Точно не ми, — відповідає Джон.
— Що за бридня! Я щойно пережила смерть у тунелі до Мідтауну, а тепер стою у квартирі, дивлюся, як палає міст.
— Просто приїздіть сюди, мерщій.
— Навіщо?
— Гелено, ми в лайні. По самі вуха.
Двері квартири відчиняються. Всередину влітають Алонсо і Джессіка, їм з носів юшить кров, вигляд в обох очманілий від страху.
Гелена відчуває уповільнення всіх рухів.
Невже починається новий зсув?
Джессіка розтуляє рота:
— Що за чорт…
Гелена сидить на задньому сидінні й дивиться крізь тоноване вікно на північ. Погляд ковзає по Іст-Ривер і далі — до Гарлему, Бронксу.
Не було ніякої смерті в тунелі.
І міст на 59-й вулиці не руйнувався.
Власне кажучи, зараз вони якраз на середині верхнього ярусу того самого мосту 59-ї вулиці, який стоїть цілий-цілісінький.
Принаймні в цей момент.
Джессіка за кермом вигукує:
— О боже!
«Субурбан» різко веде вбік, він виїжджає на сусідню смугу. Алонсо з пасажирського сидіння нахиляється, хапається за кермо та повертає джип на свою смугу.
На їхню смугу просто перед ними виїжджає автобус і змітає три машини, чавить їх об високий роздільний бордюр. Снопи іскор, дощ із битого скла…
Джессіка різко вивертає кермо, джип на хвильку стає на два колеса, і вони ледве розминаються з горою зім’ятого металу.
— Подивіться назад! — кричить Джессіка.
Гелена обертається і бачить, як із гущі міста зносяться масивні стовпи диму.
— Це ж якісь хибні спогади, так? — доправляється Джессіка.
Гелена набирає Шоу, підносить телефон до вуха й думає: «Хтось користується кріслом для зсуву реальності від аварії до аварії».
«Усі лінії перевантажено, будь ласка, спробуйте ще раз».
Алонсо вмикає радіо.
«— …надходить інформація про те, що біля Центрального вокзалу стався вибух двох фур. Дуже багато суперечливих повідомлень. Раніше надійшла інформація про аварію в тунелі, що з’єднує Квінс і Мідтаун, і я чудово пам’ятаю, що сам бачив руйнування мосту 59-ї, однак… Не розумію, як це може бути: на одній з наших камер, які ведуть пряму трансляцію, цей міст цілий і неушкоджений…»
…і вони спинилися на Східній 57-й вулиці. Повітря сперте від диму, у вухах дзвенить.
І знову напад головного болю.
І знову носом іде кров.
Черговий зсув.
Катастрофи в тунелі як не було.
На мості — так само нічого.
Теракт біля Центрального вокзалу теж пішов у небуття.
Залишилися тільки хибні спогади про ті події, що відклалися в її свідомості, як спомини про сни.
Гелена підвелася, поснідала, одягнулася і, як щоранку, разом з Алонсо й Джессікою поїхала на ліфті в підземний паркінг.
Вони повернули на захід, щоб по Східній 57-й вулиці об’їхати міст, і раптом небо розірвалося від сліпучого спалаху, супроводжуваного неймовірним гуркотом, неначе водночас вистрелила тисяча гармат, і звук той зрикошетив від навколишніх будівель.