Дороті забула поставити в духовку індичку, чим насмішила всіх, крім Гелени: вона розуміла, що це перші ознаки страшної хвороби.
Їхнє весілля на Арубі.
Поїздка — тільки вони вдвох — в Антарктиду влітку 2001-го. Вони на власні очі спостерігали міграцію імператорських пінгвінів і обидва згадуватимуть цю подію як найсвітлішу мить у їхньому спільному житті — коротку паузу перед невпинною гонитвою за тим, щоб зупинити невблаганне майбутнє.
Кілька серйозних суперечок про те, чи треба їм народжувати дітей. Гелена каже, що не треба, бо цей світ за два десятиліття може сам себе знищити.
Похорон його матері, її матері та, зовсім недавно, її батька.
Той час, коли вона питала Баррі, чи хотів би він знати щось зі свого колишнього життя, а він відповідав, що не хоче знати жодної реальності, крім цієї.
Вона вперше продемонструвала силу крісла.
Весь час, який вони провели спільно, тепер як на долоні.
Усе своє життя вони потай будували крісло пам’яті і паралельно намагалися відшукати спосіб зробити так, щоб світ не міг згадати, як воно будується.
Крісло не один раз пускали в хід у попередніх часолініях, та саме «найостанніше» його використання Геленою в лабораторії DARPA анулювало всі попередні ювілейні дати хибних спогадів.
Це означало, що ніхто, навіть сам Слейд, абсолютно нічого не знатиме про всі попередні часолінії.
Аж до 16 квітня 2019 року.
Тоді й лише тоді на всіх обваляться хибні спогади про все, що сталося.
Капітал, нажитий ними до 2001 року, дає можливість уже в 2007 році створити дієздатне крісло.
Побудувавши крісло, вони ще десять років експериментували з ним, робили ментаграми одне одному, вивчали, як поводяться нейрони в ту мить, коли відбувається зсув реальності і свідомість наповнюють хибні спогади, шукали нейронні каскади, що відповідали б цій новій інформації.
Вони сподівалися, що їм вдасться знайти спосіб без шкоди для мозку запобігти появі хибних спогадів з попередніх часоліній.
Та все, чого вдалося досягти, — фіксація нейронної активності, що відповідала хибним спогадам. Усі спроби захистити мозок від цих спогадів виявилися марними.
Баррі дивиться на дружину, з якою прожив двадцять чотири роки, і тепер він зовсім інший чоловік, ніж був хвилину тому.
— Нічого в нас не вийшло, — каже він.
— Угу.
Друга половина його здвоєного «я», та, яка пережила кожну мить цієї часолінії, отримує хибні спогади, де є Меґан і Джулія. Служба детективом у Нью-Йорку. Смерть дочки, розлучення, депресія, апатія. Зустріч зі Слейдом і повернення назад на одинадцять років для порятунку Меґан. Повторна смерть дочки. Поява в його житті Гелени. Їхні стосунки. Його загибель у готелі Слейда.
— Ти плачеш, — констатує Гелена.
— Надто багато всього.
Гелена бере його руку в свої.
— Нарешті я згадав і це, — говорить Баррі.
— Що саме?
— Ті кілька місяців у Нью-Йорку, вже з тобою, коли ми з Ґвен провели перший рейд на готель Слейда. Пригадую кінець тієї часолінії: я нахиляюся тебе поцілувати, а ти плаваєш у деприваційній капсулі незадовго перед смертю. Я був закоханий у тебе.
— Так?
— До нестями.
На мить обоє замовкають, задивляючись на пустелю Сонора — їхній улюблений краєвид, такий не схожий ні на пишні тихоокеанські зарості Північного Заходу, де минула юність Баррі, ні на хвойні ліси, поблизу яких виросла Гелена.
Їм обом тут так добре!..
— Треба подивитися новини, — пропонує Гелена.
— Зачекаймо трохи, — каже Баррі.
— Тобі це чекання щось дасть?
— Може, ще трохи поживемо, сподіваючись, що ми єдині, в кого виникли хибні спогади?
— Ну ти ж знаєш, що цього не станеться.
— Ти все життя така реалістка…
Гелена всміхається, але в кутиках її очей таки зблискують сльози.
Баррі підводиться зі стільця і розвертається до задньої частини чималого дому, який вони побудували в цій пустелі. Глиняні стіни, широкі вікна — будівля ідеально вписується в довкілля.
Баррі заходить у будинок через кухню, минає стіл в їдальні та виходить у вітальню. Бере пульт від телевізора, вагається.
Ступаючи босими ногами по прохолодних кахлях, підходить Гелена.
Вона бере в нього пульт і натискає кнопку ввімкнення.
І Баррі зразу бачить на екрані титри:
«СВІТ УРАЗИЛА ЕПІДЕМІЯ САМОГУБСТВ».
Гелена болісно зітхає.
На екрані — зняті на мобільні телефони кадри, де моторошним градом сиплються на тротуар людські тіла.