— Зі мною.
Вона дивиться на нього з болем.
— У сенсі, що ти більше не хочеш?
— Я не це мав на увазі. Зовсім не це.
— Ну, не хочеш, і добре.
— Я не «не хочу».
— То ти не проти, щоб ми знову були разом? — уточнює Гелена.
— Я кохаю тебе.
— Це не відповідь.
— Я хочу провести з тобою кожне з життів, — каже Баррі. — І я казав тобі це минулого тижня.
— Коли ти пам’ятаєш усі часолінії, то все інакше. Правда?
— Я з тобою, Гелено. У нас непочатий край роботи з фізикою часу. Ще стільки всього треба з’ясувати…
У кишені його «аляски» дзижчить телефон. Цей їхній спільний останній похід по улюблених місцях вдався на славу, але тепер їм треба їхати. Вертатися в цивілізацію. Побачити, як світ усе пригадує, і вшиватися чимскоріше, поки по їхні душі не прийшли військові, хоча Баррі має сумніви, що цього разу їх знайдуть так швидко. У цій часолінії вони живуть під чужими личинами.
Гелена дістає телефон, розблоковує екран і вигукує:
— Боже мій!
Із зусиллям зіп’явшись на ноги, вона, не скидаючи снігоступів, незграбно кидається бігти по протоптаній ними стежині у зворотному напрямку.
— Що ти робиш? — кричить їй навздогін Баррі.
— Нам треба їхати!
— Якісь проблеми?
— Я не чекатиму! — кричить вона у відповідь.
Баррі зривається за нею.
Чверть милі вниз крізь бір. У нього постійно дзижчить телефон — хтось шле есемески. Хоч і в масивному взутті, він добігає до машини менш ніж за п’ять хвилин, налітає на капот їхнього джипа, важко дихаючи й пітніючи в теплому одязі.
Гелена вже залазить за кермо. Баррі, не знявши снігоступів, плюхається на пасажирське сидіння. Гелена запускає двигун, і машина, пробуксовуючи на обмерзлому асфальті, вилітає з порожньої стоянки.
— Гелено, що за чорт?
— Дістань телефон.
Баррі видобуває з куртки свій смартфон.
Читає з екрана початок екстреного повідомлення
Екстрене повідомлення
ЗАГРОЗА ЯДЕРНИХ УДАРІВ ПО ОБ’ЄКТАХ,
РОЗТАШОВАНИХ У США. ВСІМ НЕГАЙНО
ДО СХОВКІВ. ЦЕ НЕ НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА!
Дізнатися більше
— Нам слід було це передбачити, — каже Гелена. — Пригадуєш їхню заяву в ООН в останній часолінії?
— «Усі подальші спроби експлуатації крісла будуть розцінені як акти агресії».
Гелена надто різко повертає, машина йде юзом по спресованому снігу і спрацьовує автоматичне розблокування гальм.
— Якщо ти намотаєш джип на дерево, то ми ніколи не…
— Бляха, я тут виросла, я знаю, як по снігу їздити!
Машина вилітає на прямий відрізок і жене спуском, густі ряди ялин швидко проносяться повз них.
— Їм доведеться нас атакувати, — каже Гелена.
— Чому ти так думаєш?
— Ціла купа причин — ми про них говорили ще в DARPA. Сценарій, найгірший для всіх: одна з країн засилає агента на півстоліття назад — і мільярдів людей як не було. Їм доведеться вдарити по нас усім, що вони мають, у розрахунку знищити крісло до того, як ми пустимо його в хід.
Гелена вмикає радіо та залишає територію заповідника. Вони вже опустилися на пару тисяч футів.
Снігу тут майже немає, лише де-не-де в тіні біліють нерозталі плями.
«— … перервати нашу передачу. По всій країні оголошено надзвичайний стан. Чекайте на важливе повідомлення. — У салоні моторошно завиває тривожна сирена. — Передаємо звернення Уряду США. Це не навчальна тривога. Об’єднана система аерокосмічної оборони США та Канади зафіксувала запуск російських і китайських міжконтинентальних балістичних ракет. Очікується, що ракетний удар по численних об’єктах на території Північної Америки відбудеться впродовж найближчих десяти-п’ятнадцяти хвилин. У країні оголошено надзвичайний стан. Повторюю. В країні оголошено надзвичайний стан. Оголошення надзвичайного стану означає, що країна зазнала агресії та що ми повинні вжити оборонних заходів. Усі громадяни зобов’язані негайно перейти у сховища. Скористайтеся підвалами чи глухими приміщеннями на найнижчому ярусі міцної будівлі. Не підходьте до вікон. Якщо зараз ви на вулиці чи у транспорті, то, негайно вирушайте до сховища. Якщо це неможливо, то знайдіть у землі підхоже заглиблення та ляжте в нього долілиць».
Гелена розганяється путівцем до ста миль на годину, передгір’я в бічних дзеркалах і у дзеркалі заднього огляду віддаляються з фантастичною швидкістю.
Баррі нахиляється та розстібає ремінці, що кріплять снігоступи до засніжених похідних черевиків.
Коли вони виїжджають на трасу, Гелена витискає з двигуна все, що можна.