Та ось колесо ворухнулося і нарешті здалося.
Засуви втягуються, двері відчиняються, за ними відкриваються спіральні сходи до лабораторії, яка практично ідентична тій, яку вони створили в пустелі за десять миль від Тусона. Тільки тут вони не заривалися в землю, а обклали мурований підвал старої пожежної сталевими листами.
Світла немає.
Баррі лишає частину долоні на колесі та рушає слідом за Геленою, спускаючись гвинтовими сходами при тьмяному світлі телефонного ліхтарика.
У лабораторії незвична тиша.
Не гудуть вентилятори, охолоджуючи сервери.
Не працює тепловий насос, який підтримує комфортну для людської шкіри температуру води в капсулі.
Світло телефонного ліхтарика біжить по стінах. Вони йдуть до дальнього кінця серверної стійки, де блимає єдиним у лабораторії електричним вогником батарея потужних літій-йонних акумуляторів.
Баррі підходить до закріпленої на стіні панелі з перемикачами, які з’єднують акумулятори з мережею.
І знову відчуває напад ні з чим не порівнянного жаху: а якщо вибух вивів із ладу акумулятори чи пошкодив контакти?
Тоді коту під хвіст усі їхні старання!
— Баррі, ти що там, заснув? — підганяє Гелена.
Баррі клацає перемикачем.
Угорі спалахує світло.
Загуділи сервери.
Гелена опускається на стілець біля термінала, який уже завантажується.
— Акумуляторів нам вистачить лише на пів години, — каже вона.
— У нас є електрогенератори й повно бензину.
— Так то воно так, тільки поки їх увімкнеш, мине купа часу.
Він скидає обгорілу куртку та лижні штани і сідає на стілець біля Гелени, яка вже щось друкує на клавіатурі так швидко, як дозволяють обпалені пучки. З кутиків губ і з очей в неї цебенить кров.
Коли вона починає скидати зимову екіпіровку, Баррі підходить до шафи і бере єдиний шолом, який має повний заряд. Він вмикає його й обережно надягає дружині на голову, що вже береться пухирями.
Біль від сильних опіків обличчя стає просто нестерпним. Баррі знає, що в медичній шафці є морфій, але в нього обмаль часу.
— Я закріплю шолом, — каже Гелена. — Займися інжектором.
Баррі вмикає інжектор, перевіряє бездротове з’єднання з терміналом.
На відміну від обпечених долонь, передпліччя в Гелени світлі та гладенькі. Від спалаху їх захистили куртка й кілька шарів одягу під нею, зокрема й термобілизна. Скаліченими пальцями Баррі робить кілька невдалих спроб ввести катетер Гелені у вену. Нарешті він закріплює його в неї на передпліччі та рушає до деприваційної капсули. Вода — не ідеальні 36,6 °C, а холодніша градусів на півтора, та доведеться з цим миритися.
Він підіймає віко люка та повертається до Гелени, яка шкандибає до нього, схожа на побитого ангела.
Баррі знає, що він має не кращий вигляд.
— Шкода, що не можу тебе замінити, — каже він.
— Ну, трохи довше болітиме, — знизує плечима Гелена. Сльози котяться їй по щоках. — До того ж я це заслужила.
— Неправда.
— Ти не зобов’язаний знову проходити цей шлях зі мною, — каже вона.
— Я пройду його стільки разів, скільки буде потрібно.
— Ти впевнений?
— Цілком.
Вона береться за борт капсули, заносить ногу.
Коли її руки торкаються води, вона голосно скрикує.
— Що не так? — питає Баррі.
— Сіль… О Господи…
— Я зганяю по морфій.
— Ні-ні, він може запороти нам процес реактивації спогаду. Просто роби все скоріше, будь ласка.
— Гаразд. Скоро зустрінемось.
І він замикає люк над дружиною, яка з гримасою болю плаває в солоній воді.
Швидко повернувшись до термінала, він запускає послідовність ін’єкцій. Коли вводиться паралітичний наркотик, Баррі намагається сісти, але в нього так усе болить, що він мусить весь час бути в русі.
Баррі перетинає всю лабораторію, підіймається гвинтовими сходами, проходить через кабінет і вигорілі рештки їхнього з Геленою будинку.
Він виходить на ґанок. Надворі темно, як уночі, з неба сипле вогонь.
Баррі спускається східцями і виходить на середину вулиці.
Тротуаром несе палаючу газету.
На іншому боці дороги в позі зародка притулилася до бордюру почорніла постать. Місце останнього спочинку…
Шелестить гарячий вітер.
Удалині чути крики та стогони.
І більше нічого.
Баррі не віриться, що менш ніж годину тому він сидів на засніженій прогалині, на висоті десять тисяч футів, і позирав звідти на Денвер. І був чудовий весняний день.