Немов не бажаючи згадувати фразу Рембо: «Я до тебе доберуся», Мердок закричав на одного з техніків, який ледве не випустив ящик з устаткуванням:
Обережно! Цей декодер коштує дві твої річні платні. — Він знову повернувся до зв’язківця. — То що там дивного?
Схоже на те… м-м…
Та говори вже, заради Бога!
Там іде якийсь бій. Я не знаю. Судячи з того, що кажуть комуністи, там почалася справжня війна.
Війна? — Мердок насупився.
Так, із Рембо.
Що?!
У Траутмена потеплішало на серці.
Судячи з повідомлень, — продовжував зв’язківець, — Рембо був пійманий, коли виходив із нами на зв’язок. Але він утік і…
Що?
Він убив сімох або вісьмох чоловік із лука. Потім зарізав ножем росіянина. Задушив одного в’єтнамця ліаною, а іншого тятивою. Проткнув ще одного росіянина палицею. Захопив їхні автомати й розстріляв патрони. Він навіть зробив пращу й убив ще одного росіянина каменем.
Сам же казав, що Рембо тільки й уміє, що воювати списами та пращами, — промовив Траутмен зі свого кута.
Заткнися! — закричав Мердок.
А от найдивніше повідомлення, — продовжував зв’язківець. — Комуністи просто збожеволіли. Рембо схопив одного росіянина та виштовхнув його з кущів. Інші комуняки вирішили, що це Рембо, і зрешетили його.
Це саме те, про що я й казав, — сказав Траутмен.
Про що? — зі злістю запитав Мердок.
Про те, що хлопець дуже швидко адаптується до будь- яких умов.
А тепер, — зв’язківець прислухався, — почекайте… Так. Зараз росіяни викликали підкріплення. Викликають на допомогу в’єтнамських солдатів із сусідніх баз. І ще радянський десантний взвод із Кам Ран Бей. І ще… Ого-го! Радянський вертоліт МІ-24. Господи! Це ж така махина з усілякими гарматами та ракетами. Схоже, вони підняли на ноги весь район.
Так само, як і цей шеф поліції в Штатах. Він теж напросився, — зазначив Траутмен.
Не зрозумів, — Мердок повернувся до Траутмена.
Та в тому містечку. Шеф поліції вирішив викликати на допомогу поліцейських із двох міст штату. І гвардійців теж, Не кажучи вже про цивільних добровольців. Як же вони могли програти? — голос Траутмена став твердим. — Вони не знали, на що здатні люди зі спецпідрозділів, як Рембо. І він їм показав, дав практичний урок. Допоміг у відновленні міста. Знаєш як, Мердок? Він зрівняв усе це містечко з землею.
Досить, — роздратовано махнув рукою Мердок. — Що ти хочеш сказати? До чого хилиш?
Я хочу сказати, що тепер росіяни матимуть такий же урок, який отримав той поліцейський.
По-моєму, ти переоцінюєш свого так званого…
Переоцінюю? Анітрохи! Зрештою я його вчив. І коли він покінчить у Намі…
Якщо, полковнику.
І коли він покінчить з усіма в Намі… Я ж казав, Рембо завжди доводить розпочату справу до кінця. Отож, коли він закінчить там, він зробить те, що обіцяв. Він добереться й до тебе.
РОЗДІЛ 5
Важко дихаючи, Рембо продерся крізь густі зарості й вискочив з лісу. Перелякані кури з кудкудаканням розлетілися в різні боки. Здивований, він побачив, що опинився у дворі однієї з дванадцяти хатин невеликого села. Свині, хрюкаючи, відбігли вбік, коли Рембо пронісся по двору, перестрибнув через паркан і зник між двома хатинами. Позаду голосніше за кудкудакання курей і рохкання свиней кричали в’єтнамські солдати, які йшли за ним слідом.
Рембо повернув ліворуч і побіг брудною вузькою стежиною, розштовхуючи на бігу мешканців. Селяни з переляку кидалися до своїх хатин. Це й зрозуміло. Цей скажений американець, гігант за їхніми мірками, ще й виглядав жахливо. Весь у колючках і ліанах, із червоно-сірим обличчям та страшним масним волоссям.
Він налетів на велосипедиста, і вони обоє впали на землю. Рембо перекотився, піднявся й побіг далі. Попереду він побачив стару вантажівку, що виїжджала із села, і кинувся напереріз. У вантажівці були клітки з курми. Рембо зрівнявся з кабіною, став на підніжку та, витягнувши ніж, крикнув в’єтнамською переляканому шоферові: «Тисни на газ!»
Вантажівка набирала швидкість. З лівого боку дерева закінчилися, і вони виїхали на відкрите місце. Справа з’явилися солдати, які вискочили з лісу, позаду сільською дорогою теж бігли солдати. Пролунали постріли. Одна з куль потрапила в лобове скло, і воно бризнуло дрібними осколками. Шофер із переляку закрив обличчя руками, вантажівка, втративши керування, різко повернула на узбіччя й перевернулася на бік.
Рембо встиг зіскочити з підніжки та почув, як заплакав водій.
«Вибач, — подумав Рембо, — у мене не було іншого виходу». Курчата тікали зі зламаних кліток у різні боки. Рембо витягнув із поваленої вантажівки іржавий газовий балон і відразу зник у густій високій траві.