Цей медальйон колись належав Коу. Він зняв його вже з її трупа. Медальйон обпікав йому горло.
РОЗДІЛ 2
Причиною страждання є бажання володіти непостійними предметами. Так твердить друга істина Будди.
Рембо вклав у шестифутовий лук стрілу завдовжки три фути. Відповідно до стародавнього ритуалу натягування стріли лучником секти дзен, підняв лікоть до рівня очей. Лівою рукою він стискав дугу лука, правою тримав стрілу. Повільно розвів руки в боки, вигнув лук, натягаючи тятиву та відводячи стрілу.
Натягнути тятиву незручним способом дзен було дуже важкою справою. М’язи напружилися, руки тремтіли. З чола лив піт.
«Усе живе вмирає», — думав він.
Війна підтвердила цю мудрість Будди. У цьому світі насильства пов’язувати свої надії на щастя з якоюсь людиною або предметом означає свідомо приректи себе на розчарування. Предмети вибухають, людей убивають.
Так, як убили Коу.
Він напружився до межі, відводячи лук вліво, а стрілу вправо. У звичайному стані він би вже видихнув, однак під час медитації дух зливався воєдино з плоттю, подвоюючи в такий спосіб можливості.
Ймовірно, уся справа в силі духу. Якщо Будда правий, усе матеріальне ірреальне, у тому числі й цей лук. Реальний дух, що згинає уявлюваний лук.
Він ривком розвів руки на відстань довжини трифутової стріли. Тепер зігнута дуга лука разом із натягнутою тятивою утворювала, можна сказати, окружність. Що позначало повноту буття, всеєдність Бога, цілісність Того, Хто є Всім.
Він завмер у цій напруженій позі. Піт струмками збігав його нерухомим обличчям.
РОЗДІЛ З
Страждання закінчується, варто відмовитися від непостійного. Така третя істина Будди.
Жоден предмет, жодна жива істота не здатні дати щастя. У світі насильства й болю, руйнування та смерті весь сенс — прагнути тільки до вічного.
Кохати Коу означало приректи себе на страждання, бо рано чи пізно вона б померла — будь-яке позитивне переживання неодмінно врівноважується в майбутньому негативним.
Однак, якщо Будда правий… Рембо ледь не вийшов зі стану медитації… якщо Будда правий, не існує ніякого майбутнього. Тільки сьогодення.
Чи не означає це, що кохання потрібно хоча б на мить схопити обома руками й дорожити ним, тому що мить триває вічно?
Йому хотілося кричати. Тепер лук майже торкався його грудей і здригався від сильного напруження. Стріла була спрямована вістрям вліво, його ліве передпліччя знаходилося на одній лінії з ціллю. Залишилося повернути голову вліво та спрямувати погляд у напрямку цілі.
РОЗДІЛ 4
Прагни до вічного. До постійного. Це і є Бог. Так стверджує четверта істина Будди.
Але зараз йому потрібно перемогти свої страждання.
Що тобі потрібно?
Миру.
Він відпустив тятиву. Стріла з нестримною силою кинулася вперед. Тятива загуділа звучно, потужно, в одній тональності з пульсом Всесвіту.
Він не просто послав стрілу в ціль, він указав їй, яким шляхом летіти. Його душа, лук, тятива, стріла — усе це складало містичну єдність із ціллю.
Стріла рознесла ціль на шматки. Різкий звук заповнив собою все. Стук від уламків, що посипалися на землю, луною відлетів від стіни й досяг барабанних перетинок Рембо. Здавалося, він наскрізь пробуравив його мозок. Час знайшов довжину.
Розширився.
Поглибився.
Зупинився.
Сьогодення буде завжди. Це і є вічність.
РОЗДІЛ 5
З ударом серця час знову пішов уперед.
Рембо поклав лук, зробив повільний видих, труснув головою, розпрямив плечі та поступово почав знову відчувати предмети, які оточували його, — черепицю й мармур монастиря, побрязкування дзвіночків, аромат пахощів. Величезна золота статуя Будди на протилежному краю двору сіяла, відбиваючи захід. Великий учитель сидів, схрестивши ноги й упершись долонями в коліна, відбитий у позі осягнення вічності.
Рембо наблизився до статуї, відчуваючи свою мізерність порівняно з величчю золотого Будди. Зупинився й опустив голову. Наполовину італієць, вихований у католицтві, наполовину індіанець навахо, який намагається дотримуватися законів релігії предків, він сприйняв буддизм від одного радника-монтаньяра, який урятував йому життя та власноручно виходив після того, як ударний підрозділ Рембо потрапив у засідку в Північному В’єтнамі.
Біль нереальний. Його не існує. Усе, крім духу, — ілюзії.