Зметнулися іскри. Рембо стікав потом від нестерпного жару. Коли його мускули скорочувалися, краплі поту зрошували розпечений метал і він видавав шипіння.
Йому хотілося страждати так, щоб забути.
Про смерть Коу.
Про війну.
Про колотнечі, з яких він вийшов із честю, але які ненавидів усією душею.
Проте він не міг забути. Громоподібні удари молота по бронзі нагадали йому вибухи й артилерійський вогонь. Він викликав у пам’яті болісний спогад про таке ж ляскання кувалди по клину, загнаному в ущелину величезного каменя в тому кар’єрі, де він працював під час свого ув’язнення й куди потрапив за те, що захищав свої права від поліцейського виродка, якому не сподобалося, як він виглядає.
Він схопив молот.
Я хотів тільки миру.
Одні медитації не допомагають.
І ремесла, яких навчив його перший наставник, не допомагають.
То що ж мені робити?
РОЗДІЛ 8
Стіни сараю здригалися від ревіння юрби, немов від вибухів. Ревіння проникало у вікна та двері, трясло стіни халуп уздовж каналу. Ніч сіяла неоном найближчих барів та борделів.
Рембо сповільнив крок на шляху з ливарні в монастир.
Він вдихав запахи протухлої риби, гнилого сміття та чогось ще, гострого і їдкого, — марихуани. Повернувся туди, відкіля плив дим, у бік відчинених дверей сараю. Звідти лунали крики, що немов виштовхували назовні цей дим. Він насупився та продовжив свій шлях уздовж каналу.
Ревіння ще сильніше, ніж перед тим, змусило його знову сповільнити кроки. Крізь дим, що вивергали двері, мутно поблискували тьмяні вогні. Миготіли, звивалися, тріпотіли тіні, немов душі в пеклі. Точно так само, як колись змусив себе переступити поріг ливарні, він тепер увійшов у двері сараю.
Це було високе, довге й широке приміщення, його металеві стіни в нальоті іржі. У клубах диму плавали на довгих шнурах лампочки. Тут було щонайменше людей п’ятсот.
Штовхали один одного ліктями, верещали, затягувалися товстими сигаретами з марихуаною, так званими тайськими паличками, махали кулаками з затиснутими в них грішми.
Чотири азіати у виклично строкатих костюмах рухалися вздовж розділеного на чотири квадрати простору, кричали щось у відповідь юрбі, вихоплювали з рук людей гроші, неохоче віддавали свої. Сцена викликала в пам’яті півнячі, собачі, кабанячі бої.
Але поблизу від цих тварин стояли людські істоти. На них були тільки пов’язки. їхні розвинені мускули блищали від поту, просоченого адреналіном, що виділяється від збудження. У вузьких зіницях затаїлася злість.
Праворуч від дверей Рембо побачив дерев’яну раму. Він видерся на самий її верх і, опинившись у більш вигідній позиції, побачив, що ці істоти були босими. Вони тримали в кожній руці по палиці завдовжки вісім дюймів.
Рефері хрипло кричав у мікрофон, поблискуючи золотими зубами. Юрба волала, коли бійці наскакували один на одного, бились ногами та палицями.
Рембо у відразі похитав головою. Воістину, можливості людини винаходити все нові форми звірств безмежні. Цей вид боротьби являв собою комбінацію кікбоксингу, тайського бойового мистецтва й ескрими, боротьби з використанням коротких палиць, розповсюдженої на Філіппінах. Ці два смертоносних види об’єднали, щоб підігріти азарт юрби.
Коли палиця вразила одного з борців у підборіддя таз рани бризнула кров, Рембо спустився з рами й знову опинився під покривом пронизаної неоновим світлом ночі. Він ішов, усе пришвидшуючи темп, уздовж каналу, що смердів тухлою рибою. Монастир вабив його до себе.
РОЗДІЛ 9
Однак наступної ночі, до краю вимучившись у ливарні, він знову опинився біля цього каналу. Як і минулого разу, сповільнив кроки, коли до нього донісся запах марихуани та кровожерливі крики юрби.
І знову, корячись раптовому імпульсу, увійшов у сарай і став спостерігати хаотичний двобій.
І, як і минулої ночі, швидко покинув сарай.
Але наступного разу опинився там знову всупереч власному бажанню.
І наступного.
І пізніше.
РОЗДІЛ 10
Він обв’язав голову смужкою матерії. Його супротивник сидів у протилежному від нього куті. Роти викрикували ставки. У вухах Рембо голосно пульсувала кров. Ніздрі подразнював дим. Перед очима плило. На що ні підеш заради того, щоб знайти мир.
Він присів на манер азіатів, глибоко задихав. Якби він не відмовився скоритися волі того поліцейського, то не потрапив би у в’язницю.
І не опинився б знову в Намі.
Коу була б жива.