Золотозубий рефері відлетів убік. Супротивник Рембо, високий дужий таєць, рішуче рушив на середину, згораючи від бажання розтрощити цього ідеального ворога, який явно поступається йому в усьому.
Рембо увернувся від першого удару ногою, зумів уникнути удару затиснутої в кулаку супротивника палиці й сам зробив випад ногою.
Він так і не набув звичної форми.
Що це зі мною?
Супротивник увернувся від чергового випаду Рембо й наніс безжалісний контрудар, хльоснувши Рембо палицею по грудях і одночасно штовхнувши ступнею в бік.
Рембо відскочив, пронизаний болем.
Він відчув себе знесиленим.
Супротивник збентежив його, обрушивши шквал ударів ногою та палицею. По чолу Рембо струменіла кров.
Його тіло не хоче відповідати. Новий град ударів ногою та палицею. Ще! Похитуючись, Рембо відступив назад, захищаючись, підняв руки. Але його воля збунтувалася.
Удар палицею припав на його мускулисті груди. Він зробив видих, відчуваючи, як у ньому все повстає. Але не міг пересилити себе. Раптом зрозумів, навіщо сюди прийшов — ні, не для того, щоб, зайнявшись найбільш ненависним, дати вихід своїм демонам. Він прийшов сюди не битися.
Він хотів бути покараним.
За те, що такий.
За те, що не скорився волі того поліцейського.
За те, що викував першу ланку ланцюга обставин, які спричинили загибель Коу.
Він дивився на юрбу залитими кров’ю очима. Готовий от- от збунтуватися, раптом зупинив погляд на людині занадто помітній, щоб загубитися в юрбі.
Він був вищий на зріст. Одягнений у військову форму армії Сполучених Штатів. Європеєць у юрбі азіатів.
Довгасте, схоже на мордочку тхора, проте красиве обличчя чоловіка виражало відвагу воїна, непохитність командира, любов батька.
Ні!
РОЗДІЛ 11
Траутмен Самуел, полковник, збройні сили Сполучених Штатів, особливі війська, спостерігав з огидною сумішшю жалості й відрази за тим, як хлопець, якого він уважав своїм сином, дозволяє себе по-звірячому бити. Від синців Іран Рембо боліло тіло Траутмена. Він до такого рівня ототожнював себе з ним, що навіть міг відчувати смак солоної теплої крові на губах Рембо. Його охопив розпач, захотілося повернутися й піти. Бачити, як найкращий із його учнів і найдосконаліший із солдатів, з яким йому випала честь мати справу, відмовляється захищатися, було для Траутмена, можна сказати, нестерпним. Воїн, який удостоївся вищої нагороди своєї країни за проявлену мужність — запровадженої Конгресом медалі Доблесті, та як він може не хотіти бути тим, ким є, не підкорятися своєму інстинкту й виучці, відмовлятися продемонструвати свою рідкісну майстерність?
Однак Траутмен знав: він нізащо не піде. Не можна піддаватися слабкості. Немає в нього права забрати із собою один-єдиний шанс цього героя відновити повагу до себе.
«Я зобов’язаний залишитися тут, — думав Траутмен. — Я повинен привести його до тями моїм поглядом. Коли Рембо помітив мене, йому, схоже, стало соромно. Він не хоче, щоб я бачив, що він із собою витворяє.
Якщо я буду продовжувати дивитися на нього… Якщо буду виражати поглядом мою відразу…»
РОЗДІЛ 12
Рембо різко відвернувся, щоб не бачити спопеляючого погляду полковника. Але відразу могутній удар у плече струснув його так, що він знову опинився до нього обличчям.
У звужених очах Траутмена був лютий протест. Його погляд палив душу Рембо, як промінь лазера.
Ні!
Від звірячого удару в живіт Рембо зігнувся, відчуваючи, що стало двоїтися в очах. Він уп’явся в брудну бетонну підлогу, заляпану власною кров’ю.
І одночасно відчув на собі повний відрази спопеляючий погляд Траутмена.
Наступної секунди Рембо здригнувся від удару палицею в область правої нирки. Біль був нестерпний. Він ледве встояв на ногах.
Юрба заревіла. Але її ревіння перекрив один голос, хрипкий, що клекотав від обурення:
— Чорт забирай, Джоне, зберися ж!
Коли розлючений таєць завдав йому нищівного удару палицею по ребрах, Рембо оскаженів.
Рік тому, після смерті Коу, він дав волю такій лютій злості, що, як йому здавалося, вичерпав весь її запас. Помста спустошила його душу.
Принаймні він дотепер так уважав. Тепер зрозумів, що вона завжди жила в ньому. Медитації та праведна праця лише зм’якшили, приборкали її, загнали всередину.
Але це в минулому. Зараз усередині щось лопнуло. І злість вирвалася назовні.
Він відбив палицею удар, спрямований йому в зуби, ухилився від випаду ногою в пах і сам устиг нанести ногою удар супротивникові в стегно. Обличчя тайця скривилося від болю. Він нахилився, щадячи другу ногу, і зробив спробу рубанути Рембо палицею по очах, щоб виграти дорогоцінні секунди й дозволити нозі відновити рухливість.