Навіщо?
Ми близькі, ти і я.
Моє шанування, сер. Дайте мені спокій!
Тепер моя черга запитувати.
Що?
Чому? — Траутмен підійшов ближче і підняв руки, немов збираючись схопити Рембо за плечі. — Навіщо ти вирішив себе погубити?
Чому б і ні?
Джоне, ти не такий, як усі.
Рембо глумливо фиркнув.
Не такий, як усі! — повторив Траутмен. — Після того, що ти пережив у В’єтнамі рік тому, я запитав тебе, як будеш жити далі, ти відповів: «Якось буде», і я зрозумів, що мені не слід спускати з тебе очей. Я радий, що так і вчинив.
Рембо підняв кулак із затиснутими в ньому грішми, глумливо-примружив очі.
Усього лише заробляю на життя.
Губиш себе.
А яка тут різниця? — запитав Рембо.-
Велика. Я ж сказав, ти не такий, як усі.
Убивця? Не такий, як усі?
Не вбивця. Воїн.
Не бачу різниці.
Знаю. У тому-то й біда. — Траутмен схопив Рембо за плечі. — Мій друже, ти найкращий серед воїнів. Зараз не час говорити тобі, чому я тут. Ти втомився. Тобі потрібно залікувати рани. Але завтра я попрошу тебе зробити мені послугу.
Я не стану вас слухати.
Ти ж не знаєш, що це.
Здогадуюся. Це продовження моїх сьогоднішніх страждань.
Не у твоїх силах відмовитися від долі.
Будда не вірить у долю.
Так. Будда відкидає минуле, — погодився Траутмен. — Він не вірить у послідовність подій. Він вірить у сьогодення. Але ти, мій друже, у цей момент у жахливому стані. Тому я хочу, щоб завтра ти уважно мене вислухав. Можливо, я знаю, як урятувати твою душу.
Сумніваюся! — Рембо уважно подивився на Траутмена. — Як би там не було, ви розумієте, я не забув те, чому ви мене навчили. Я знав, що за мною стежать. Чесно кажучи, мені все одно. Стеження велося добре. Правда, ваш учень заслуговує на краще. І все одно це була гарна робота. Той, хто за мною стежив, заслужив винагороду.
Рембо повернувся та сказав у темряву, що смерділа тухлою рибою:
Підійди сюди, малий.
Темрява залишилася нерухома.
Я сказав, іди сюди, малий. Дві сотні американських доларів. Подумай. Таку суму ти не зможеш заробити й навіть украсти за цілий рік.
Темрява не ворухнулася.
О’кей, — сказав Рембо. — Якщо їх не хочеш витратити ти, вони дістануться рибам.
Він підняв руку, немов збираючись жбурнути гроші в канал.
У темряві щось ворухнулося, потім з неї виділився худий хлопчисько в дранті, таєць.
Купи собі морозиво.
Рембо посміхнувся.
Підліток боязко наблизився до Рембо, свердлячи його недовірливим поглядом, схопив з долоні гроші, метнувся назад і знову злився з темрявою.
Рембо задоволений повернувся до полковника.
Я завжди знав, Джоне, що ти піжон.
Саме так.
Рембо ступив у темряву.
РОЗДІЛ 15
Промені ранкового сонця вели боротьбу зі смогом Бангкока. Крізь шибку таксі Траутмен бачив пробки з велосипедів, мопедів, мотоциклів, триколісних рикш, автобусів, машин. Повітря було наповнене вихлопними газами, і він поборов у собі спокусу опустити скло, хоча спека в таксі ставала нестерпною. На його кітелі з’явилися крапельки поту.
У голосі людини, яка сиділа поруч із ним, відчувалася явна нудьга.
При такій швидкості ми втратимо ще цілу годину. Краще б ми пішли пішки.
Але ж туди п'ять миль.
Гарна розминка. У Вашингтоні я щоранку бігаю підтюпцем уздовж Потомака.
Це Бангкок, — заперечив Траутмен. — Парова ванна з окисом вуглецю. Бід такої прогулянки не отримуєш ніякого задоволення.
Його супутник, сорокап’ятирічний чоловік у сірому костюмі дипломата, провів пальцем по внутрішньому манжету свого комірця.
У цій парильні ще гірше. Накажіть водієві включити кондиціонер.
Скоріше за все він не працює. Але навіть якщо працює, навряд чи він його включить. Бензину тут і так не вистачає.
Ви звернули увагу, що, потрапивши у пробку, він одразу вимикає мотор. Спека є проблемою для нас, але не для нього. Він до неї звик.
Чоловік у цивільному костюмі витер чоло хусткою. П’ять футів десять дюймів росту, невелике черевце, красива шевелюра кольору солі з перцем, погляд бюрократа.
Будемо сподіватися, що це не марно. Думаєте, він погодиться?
Усе залежить від обставин, — не відразу відповів Траутмен.
Яких ще обставин?
Чи може він відкинути самого себе.
Таксі набрало швидкість. Водій знайшов просвіт у пробці, шаснув у нього й повернув у провулок. — Він притиснув до узбіччя групку велосипедистів, ледь не збив жінку, яка штовхала навантажений овочами візок, і через десять хвилин таксі опинилося серед напівзруйнованих будівель промислового району біля ріки.