Траутмен виліз із машини. З вентиляційного отвору в даху закопченого металевого сараю валив дим.
— Пам’ятайте, він не терпить брехні, — попередив Траутмен.
Із цим жодних проблем. Це моя професія одягати брехню в білосніжний одяг правди.
Повірте, він усе зрозуміє.
Вони ввійшли у сарай. Траутмен пояснив тайською хазяїнові, що їм потрібно. Усюди лунало брязкання металу. Воно ставало все голоснішим, коли вони йшли через цехи, де виконували шліфувальні та граверні роботи. У міру наближення до центру ливарні ставало все спекотніше. По обличчю Траутмена градом котився піт.
Чоловік у цивільному костюмі завмер, відчуваючи побожний страх:
Господи, невже це він?
Хлопець могутньої статури, справжній уродженець Заходу, який стояв до них спиною, на якій грали могутні м’язи, бив молотом по бруску розпеченої бронзи, яка лежала на ковадлі.
Траутмен з гордістю кивнув.
Я навіть не міг собі уявити, — сказав чоловік.
Я вам говорив.
Я вирішив, що ви перебільшуєте.
Навпаки. Він єдиний у своєму роді. — Траутмена ледь було чути в моторошному гуркоті ударів Рембо. — Вам краще почекати тут.
З якого дива? Я із цим знайомий краще за вас.
Але ви не знайомі з ним.
РОЗДІЛ 16
Хоч Рембо і стояв спиною до дверей, а удари молота об ковадло заглушали всі інші звуки, він усе одно відчув присутність чужих. Подивився на тайця, який роздував ковальський міх, і побачив, як підозріло блиснули його вузькі очі.
«Європейці», — вирішив Рембо. Відклав молот і кинув погляд на Траутмена, який підійшов до нього.
Полковник кивнув йому на знак поваги.
Джоне.
Я ж сказав, ви не повинні приходити сюди, сер.
Не тільки ти такий упертий.
Заради Христа, прошу…
Джоне, я б нізащо не прийшов сюди, якби не був упевнений у тім, що інформація, яку хочу тобі повідомити, дуже важлива. Але є дещо важливіше.
Рембо чекав.
Це ти, — сказав Траутмен.
Рембо випрямився, розправив утомлені м’язи.
Я більше не служу. І ви за мене не відповідаєте.
Ми з тобою занадто багато пережили.
Так, — сказав Рембо. — Занадто багато.
Я тебе вчив. Я відповідаю за тебе. Перед тобою. Хай ти більше не служиш в армії. Нас із тобою пов’язує особисте.
Я сказав вам учора вночі, не треба мене ні про що просити. Не бажаю проходити через усе це знову,
Але ще ти сказав учора вночі, що вислухаєш мене.
Ні, це ви мене не вислухали. Я сказав, що не хочу вас слухати.
Чорт забирай, та ти глянь на себе з боку! На кого ти перетворився! Ти загубився, тому що не бажаєш бути тим, ким ти є!
Навіщо мені знову перетворюватися на того, кого я ненавиджу?
Справа не в ненависті. Справа у твоїй нерішучості. Сприймай себе таким, яким ти є.
Скоритися долі? Я сказав вам учора, що не вірю в долю.
На жаль, у цьому вся справа.
Вони дивилися один на одного.
Джоне, я прощу тебе про послугу. Хочу, щоб ти з деким поговорив.
Із чоловіком у сірому костюмі, який залишився біля дверей?
Траутмен підняв угору руки.
Що мені ще залишається? Я змушений мати справу із системою. Але те, що він збирається тобі сказати, дуже важливо. Прошу як друга, вислухай його. Потім можеш послати його під три чорти. Але зроби мені послугу і…
Добре, — коротко кинув Рембо.
Що? — недовірливо перепитав Траутмен.
— Заради вас. Мені це не важко. Розмова ні до чого не зобов’язує. Але, полковнику… — Рембо нерішуче замовк. — Якщо я пошлю його подалі…
Так?
Ніяких особистих образ.
Справедливо. — Траутмен зробив глибокий вдих, потім такий же видих. — Але повернемося до нашої угоди. Вислухай уважно, Джоне. Обіцяєш?
Слово честі. Але хай він мене переконає.
Губи Траутмена торкнула посмішка.
Це вже його справа.
Як би там не було, сер, я вам вірю. Сподіваюся, мені не доведеться про це шкодувати.
Про більше я і не прошу тебе, Джоне. Вір мені!
Рембо недовірливо наблизився до чоловіка, який представляв ту саму систему, що він ненавидів.
Роберт Бріггс, — сказав Траутмен. — Державний департамент розвідувальної служби Сполучених Штатів.
О, — вимовив Рембо.
Працює в штаті нашого посольства тут, у Бангкоку, однак сфера його впливу…
Немає потреби в таких одкровеннях, — зазначив Бріггс,
…набагато ширша. Він допоміг мені не впустити твій слід, — завершив свою промову Траутмен.
Чому? — запитав Рембо.