Рембо все більше й більше нервував. Люди співали досить голосно, і їх могли почути зовні халупи й навіть на іншому боці ущелини. Якщо моджахеди насправді не виставили вартового, якщо радянський патруль почує пісню…
Сподіваюся, вони іншим разом отримають те, що бажають, — сказав Рембо. — Мені щось не хочеться потрапити в число мучеників.
Іншалла, — відповів Муса.
Що це означає?
Воля Господа. Буду робити чай. їсти та відпочивати. Завтра буде довгий день.
РОЗДІЛ 7
Вони досягли вершини гори, що поросла лісом, і погляду відкрилося пустельне плато, залите сліпучим сонцем. Ялиці змінилися на хирлявий чагарник. Нижче навіть не росла трава. Бідна земля здіймалася й опускалася, ніби зсередини на неї тиснули чиїсь гігантські пальці.
— Колись тут була рілля, — сказав Муса. — Радянський кидати хімія. Убивати пшениця.
Коли вони опинилися в низині цього пустища, Муса вказав пальцем на небо. Рембо примружив очі. Він не одразу побачив те, на що йому показував Муса.
Але раптом усе зрозумів і насупився. Там, удалечині, блакить неба стала сіріти. Білі хмари темніли. З них виривалися чорні стовпи, що засмоктували в себе землю.
Буде чорний буря, — сказав Муса. — Тут завжди що- небудь трапляється. Потрібно зупинитися й підготуватися до бурі.
Муса віддавав накази, Рембо їх швидко виконував.
Зайшовши в лощину, вони зняли з коней поклажу й сідла, розклали все це по кутах уявного квадрата, усередині якого змусили коней лягти на землю. Одна тварина пручалася, і Рембо обхопив рукою її за шию та повалив на землю. Разом із Мусою вони накрили коней ковдрами, кінці яких прив’язали до сідел і кошиків, що лежали по кутах.
У повітрі з’явилися часточки пилу. Виття вітру все посилювався.
Швидше! — квапив Муса.
Вони залізли під ковдри й лягли на животи між конями, поклали на кожного руку, щоб заспокоїти й не дозволити встати. Затисли краї ковдр у піднятих догори кулаках, щільно вкуталися самі й закутали голови тварин.
Стало важко дихати. Рембо з тривогою помітив, що морок під ковдрами згустився.
Він ледь чув приглушений голос Муси.
Хтось назвав Афганістан Ягістаном.
Що?
Земля неприборканих.
Як це стосується нас?..
Земля свободи.
Мовчи. Бережи сили.
Ми покажемо радянський, що це правильний назва.
Я сказав тобі — заспокойся.
Але Ягістан означає ще..
Заткнися!
Некерована земля.
У цей момент на них із моторошним ревінням обрушився чорний ураган.
ЧАСТИНА IV
РОЗДІЛ 1
Вони сховалися від чорної бурі під ковдрами. Наметений пісок притискав їх до землі. Приголомшений ревінням бурі Рембо пошепки заспокоював коней. Під ковдрами ставало спекотно й задушливо. Думки плуталися. У маренні Рембо побачив Коу, яка вмирала в конвульсіях у нього на руках. Видіння було сіре й розпливчасте. Фігура Коу роздвоїлася та перетворилася на Траутмена, якого він востаннє зустрів у ливарні. Голос Траутмена луною донісся здалеку:
— Ніяких особистих образ.
Рембо хотілося заридати. Чорт забирай, йому потрібно було врятувати полковника!
Рембо вже настільки звик до ревіння вітру, що коли зовні стихло, йому все ще здавалося, наче буря продовжується. Раптом він зрозумів, що не чує нічого, крім подиху та дзенькоту у вухах.
Дихати… Дихати скоріше…
Рембо спробував скинути ковдри, але йому не вдалося. Тоді він спробував вилізти з-під них.
І не зміг.
Спробував піднятися.
Не вийшло.
Немає повітря. Занадто ослаб.
Повільно підтягуючи коліна й упираючись руками в землю, він з усієї сили вигнув спину, але не зміг зрушити ковдри. Уперся сильніше, але знову безрезультатно!
Ми тут задихнемося!
Коні ледь дихали. Легені пекло. Він непритомнів.
Ні!
Він боровся з бажанням лягти на землю й заснути. Дюйм за дюймом Рембо підтягував руку до грудей. Нарешті йому вдалося розірвати сорочку. Тепер у нього залишався один-єдиний засіб.
Йому потрібно дотягтися до ножа. Вийняти з піхов. Розрізати ковдри.
Коли це вдалося, пісок посипався йому на голову, забиваючи вуха, очі, рот. Він почав розгрібати пісок, упершись колінами в землю та прагнучи розігнутися.
Його легені розривалися. Він опирався бажанню позіхнути. Але свідомість його затуманилася, і він вдихнув пісок.
І відразу вискочив зі своєї могили назустріч такому яскравому сонцю, що, здавалося, начебто в очі його вп’ялися сотні розпечених голок. Він почав викашлювати пісок з легень.