ЧАСТИНА II
РОЗДІЛ 1
У Тісла було мало часу, тому що він хотів зібрати й відправити в ліс своїх людей до появи поліції штату. Він завернув машину з дороги на траву та проїхав слідами двох машин та мотоцикла до відчинених воріт у дерев’яній огорожі наприкінці поля. Шинглтон, який сидів поруч із ним, упирався руками в щиток приладів, щоб не розбити голову об скло, — вибоїни були такі глибокі, що машина важко їх долала.
Ворота занадто вузькі, —попередив Тісла Шинглтон. — Ви не проїдете в них.
Інші проїхали.
Він різко загальмував перед самими воротами, залишивши не більше дюйма зі свого боку, повільно проїхав у них, потім додав газу та став підніматися схилом, де за чверть дороги до вершини стояли два поліцейські автомобілі. Швидше за все в них зупинились двигуни. Коли він до них під’їхав, його мотор теж почав чахкати. Він переключив на першу швидкість і втопив педаль акселератора — задні колеса вгризлися в землю, і машину ривком винесло на вершину.
Там чекав Уорд, весь червоний у променях заходу. Він опинився біля машини ще до того, як Тісл її зупинив.
Он туди, — Уорд показав на лощину. — Обережно, струмок. Лестер уже впав.
Коло струмка скрекотали коники. Вийшовши з машини, Тісл почув шум мотора, що наближався з боку польової дороги. Він різко повернув голову, сподіваючись, що це ще не поліція штату.
Орвал.
Старий фургончик «фольксваген» перевалювався з вибоїни у вибоїну, потім зупинився, знаючи про свою нездатність подолати підйом. З нього вийшов Орвал, високий і худий, та поліцейський. Тісл вирішив, що собак у фургончику немає, — він не чув їхнього гавкоту. Правда, він знав, що в Орвала собаки навчені дуже добре й без необхідності ніколи не гавкають.
Орвал і поліцейський швидко піднімалися схилом. Поліцейському було двадцять шість років — наймолодший у Тісла. Орвал легко працював своїми довгими ногами та швидко залишив його далеко позаду. Його лисина, обрамлена з боків білий волоссям, блищала під сонцем. Він був в окулярах, у зеленій нейлоновій куртці, зелених бавовняних штанях і польових чоботах зі шнурівками. «Поліція штату», — знову подумав Тісл і подивився вниз щоб переконатися, що їх ще немає. Потім перевів погляд на Орвала, який поволі наближався. Тепер були помітні глибокі зморшки на його обличчі та зморшкувата шкіра шиї; Тісл вжахнувся з того, як постарів Орвал за ті три місяці, що він його не бачив. Але якщо судити за рухами, то Орвал анітрошки не постарів. На пагорб він піднявся майже без задишки, набагато раніше за молодого поліцейського.
Собаки, — крикнув йому Тісл. — Ви привезли собак?
Звичайно, тільки до чого такий поспіх? Подивися на сонце. Через годину стемніє.
Можна подумати, що я не знаю.
Я думаю, ти знаєш, — спокійно відповів Орвал.. — Не збирався тебе вчити.
Тісл пошкодував, що розкрив рот. Зараз ніяк не можна сваритися зі старим. Занадто серйозна ситуація. Орвал завжди поводився з ним так, наче йому все ще тринадцять років, повчав його на кожнім кроці — зовсім як раніше, коли Тісл хлопчиськом жив у його домі.
Тісл гробив зусилля й вичавив із себе посмішку.
Ну, Орвале, не звертайте на мене уваги, просто я нервую. Радий вас бачити. — Він простягнув йому руку. Тісл щиро любив цього чоловіка, хоч він і часто його дратував, та зараз
Кому боляче було дивитися на нові зморшки, сиве волосся, що стало тонким і легким, як павутина.
їхнє рукостискання було незграбним. Тісл навмисно не зустрічався з Орвалом три місяці — після того, як розлючений залишив його будинок. А суперечка вийшла через дурницю: як потрібно пристібати кобуру, рукояткою вперед чи назад. Із тих пір він до Орвала не ходив, хоча і розумів, що ця справа не варта виїденого яйця.
То що з хлопцем? — запитав Орвал. У нього був глибокий, звучний голос. — Куди він рушив?
Ось, дивіться, — сказав Уорд і повів обох через струмок, по камінню й нагору лощиною. Під деревами було похмуро та прохолодно. Мотоцикл лежав на опалому листі. Коники-стрибунці вже не співали.
Орвал кивнув на завал із каменів і вивернуті з корінням дерева, на чагарник по обидва боки.