Продовжуй говорити, — попросив Рембо Мусу.
Командир про щось запитав, Муса відповів. Командир
змахнув рукою в бік вертольотів і щось додав. Муса повернувся до Рембо.
Він не вірить, що ти збивав вертольоти.
Тоненький голосок змусив чоловіків повернути голови.
Якась дівчинка стояла на стежині, що вела до гаю. Її голос дрижав від хвилювання. Вона показала спочатку на уламки вертольотів, що горіли, потім на Рембо.
Група вершників замовкла. Вони подивилися один на одного, і скептицизм їхній змінився на здивування, коли вони почули її розповідь. Цього разу командир дав знак своїм людям зняти з Рембо мотузки.
Командир спішився та стояв тепер із Рембо віч-на-віч. Гарячий вітер роздував поли його сорочки. Він так уважно дивився в очі Рембо, що, здавалося, міг читати в його душі. Після декількох слів подяки афганець поклав сильні руки на плечі Рембо й розцілував його.
Рембо відчув щокою тверду бороду та побачив сльозу, що блиснула в куточку ока воїна.
Афганець підійшов до дівчинки, нахилився й обійняв її. Схлипуючи, вона ще міцніше притиснулася до нього.
Муса стояв поруч із Рембо:
Його звати Халід, великий воїн. Це, — кивнув він на руїни, — його село.
Скажи йому, — Рембо важко ковтнув. — Скажи йому, що мені шкода.
Скажу свого часу. Дівчинку звати Халіма. Халід твій боржник.
За що він мені винен? За збиті вертольоти? Що в цьому гарного? Село ж зруйноване.
Ти врятував його дочку.
У Рембо перехопило подих. Шум позаду відвернув його. Чоловіки спішилися. Прив’язавши коней до балок, мовчки ввійшли в те, що недавно було їхнім селом.
Вони хочуть розшукати тіла тих, хто був їм дорогий, — сказав Муса. — Щоб поховати їх.
Рембо почув їхні сумні стогони та побрів за ними.
Куди ти? — запитав Муса.
Я допоможу викопати могили.
РОЗДІЛ 5
Вони копали знайденими серед руїн лопатами. Часу, щоб приготувати тіла для поховання, не було. Вони знали, що нові вертольоти будуть послані на пошуки цих двох. Через недостачу людей і коней афганці не могли відвезти таку велику кількість тіл до підніжжя гір, де звичайно відбувалися поховання, і тому змушені були все зробити на місці. З усіма можливими в цей момент почестями вони опустили тіла в траншеї та почали закидати їх землею. На могили поклали зелену тканину — колір ісламу. Афганці швидко прочитали молитви. Хоча голоси звучали скорботно, Муса пояснив, що слова молитви були радісні.
Ті, хто тут помер, — усі мученик. Вони зараз уже в раю. А тепер — помста, — додав Муса.
Халід подав сигнал закінчення ритуалу. З очима, повними сліз, він відвернувся від могили дружини, підняв дочку та посадив на коня. Інші теж стрибнули в сідла. Рембо та Муса сіли за двома вершниками й обхопили їх, щоб не впасти.
Усі рушили в передгір’я. У той момент, коли вони досягли сосон, Рембо почув віддалене ревіння бойових машин.
«Вчасно, — подумав він. — Ще б хвилина — і нас засікли».
На все воля Аллаха, — сказав Муса.
РОЗДІЛ 6
Траутмен смикнувся, коли двері його камери відкрилися. Бік пекло. Спина розламувалася. Розбиті губи розпухнули. Обличчя було суцільним синцем. Найбільше боліли очі. Спати. Якби я міг хоч трішечки подрімати…
Через відчинені двері почув хрипкий голос.
Лейтенанте, він готовий відповідати? — Траутмен зрозумів, що говорили російською мовою.
Невпевнений голос відповів:
Полковнику, він не спить уже тридцять шість годин. Коли він починає дрімати, ми піднімаємо його ось цим.
Клаксон загудів так голосно, що Траутмен скрикнув і схопився за голову, побоюючись за барабанні перетинки.
На щастя, звук припинився. Пролунали кроки. Траутмен покосився на полковника, який назвався Зейсан.
Позбавленим емоцій голосом, полковник оголосив:
Я хочу, щоб ви відповіли на питання.
Траутмен прикрив рукою очі, захищаючи їх від яскравого світла, і облизнув розпухлі губи.
Ви даремно страждаєте, — сказав Зейсан. — Може, ковток холодної води? Дайте відповіді на мої питання — і вам дадуть. Отже, чи можете ви повідомити, де зараз ватажок повстанців Мосаад Хайдар? І з якою метою ви тут?
А навіщо ви тут? — запитав Траутмен. — Чому б вам не забратися з Афганістану?
Ви хочете мучитися? Що ж, у мене є час. — Зейсан дав знак комусь у коридорі.
Увійшов бритоголовий прапорщик на прізвище Кауров. Він схопив Траутмена за волосся та вдарив головою об стіну. Знову почалося неймовірне.