Поки Мосаад, Рахім і Халід вели один з одним активну бесіду, Муса сидів поруч з Рембо та давав пояснення.
Мосаад каже, що ти російський шпигун.
Де нісенітниця, — заперечив Рембо. — Шпигун не стане стріляти по своїх вертольотах.
І Халід так сказав. Мосаад говорить, що росіяни не цінують людське життя, навіть своїх же росіянин. Він вважає, що росіянин на все підуть, щоб обдурити й убити нас.
Я ж урятував дочку Халіда. Невже цього не досить, щоб зрозуміти, що я не ворог.
Мосаад запитувати, чому тоді ти не врятував усіх люди в селі. Халід говорить: він вірить тобі. Мосаад стверджує, що ти з КДБ. Рахім — як це у вас говорять — вагатися.
Партизани мовчки слухали суперечку трьох вождів.
Муса пояснював:
Халід переконувати їх, що ти не росіянин. Виглядаєш не як росіянин і говориш не російською.
Добре.
Але я думаю, вони не будуть тобі допомагати.
Партизани повернулися до Рембо. Муса заговорив з ними шанобливо та пристрасно. Рахім перервав його. Поки говорив він та інші вожді, Муса перекладав.
Ти сказав, що ти американець. Але Америка нам не друг. Нам потрібна допомога від інший країни, але її поки немає. Ми теж не будемо допомагати тим, хто не допомагає нам.
Рембо спробував відповісти, але Мосаад зупинив його:
Ми знаємо, що твоя країна допомагає багатьом народам. Але не Афганістану. Ми боремося за виживання самі.
Нарешті в Рембо з’явилася можливість вставити слово:
Я тут не за завданням уряду, а з власної волі. Хочу знайти друга. Мені відомо, що Америка посилала вам допомогу. Мій друг намагався з’ясувати, чому те, що посилає наша країна, не доходить сюди.
Пусті слова, — сказав Мосаад.
Зброя, яку я привіз, — не просто слова.
Мосаад випрямився:
Зброя?
Автомати й амуніцію, — уточнив Рембо. — І вибухівку. Стільки, скільки могли забрати два коні.
Рахім оглянувся:
Де ці коні? Я не бачу зброї.
Пусті слова. Рушниці — неправда, — пробурмотів Мосаад.
Ми закопали зброю та позначили місце. Воно за три години їзди звідси, — сказав Рембо.
Ви думаєте, що зможете знайти це міфічне місце? — запитав Мосаад.
Ні.
Звичайно, ні. Зброї не існує.
Але я можу знайти, — сказав Муса.
Ти впевнений?
Якщо пісок не заніс камінь.
Якщо. Якщо ти не зможеш знайти зброю, ви обоє помрете, — сказав Мосаад.
Халід, який мовчав увесь цей час, нарешті заговорив:
Я вірю американцеві. Я вірю, що він привіз зброю. Якщо вона не знайдеться, це не його провина. Він урятував мою дочку, і я не дам убити його.
Почекаємо до завтра й побачимо, — сказав Мосаад.
А що, якщо зброя знайдеться? — запитав Рембо. — Ви допоможете мені розшукати друга?
Якщо він у полоні в росіян, його не врятувати.
Я в це не вірю.
Багато повстанців схоплені. їх катують, а потім убивають. Його не можна врятувати, — сказав Мосаад.
Я мушу спробувати.
Якщо не вб’ємо тебе ми, то вб’ють росіяни.
РОЗДІЛ 4
На світанку, коли жителі села вже закінчили ранкову молитву, Рембо побачив, як Муса й три повстанці виїхали з табору з двома конями на поводі. Один із них був із загону Халіда, два інших — із загонів Рахіма й Мосаада, яким хотілося мати своїх представників.
«Шукай краще, Мусо, — думав про себе Рембо. — Життя полковника тепер залежить від тебе. Знайди ці рушниці».
На все воля Аллаха.
Повернувши вліво, він подивився на галявину, де грали десять афганських вершників. Кожен із них намагався на повному скаку витягти списом із землі тридюймовий кілочок для намету.
Коли Рембо вийшов на галявину, афганці помітили його й стали ще азартніше змагатися у влучності та спритності.
Як ви думаєте, коли вони повернуться з рушницями? Голос позаду змусив його обернутися. Це була та блондинка — голландка Мішель із госпіталю.
Зранку, — відповів Рембо.
Не ображайтеся на цих людей за підозрілість. Після всього, що вони пережили, їм дуже важко повірити чужинцеві.
Я тільки сподівався…
Якщо зброю судилося не знайти, її не знайдуть.
Ви довго прожили в Афганістані.
Мішель підняла брову.
Як ви здогадалися?
Судилося не знайти? Ви мислите як мусульмани, — пояснив Рембо.
В ісламі багато мудрості, — сказала Мішель. — Віра в долю та приречення допомагає цим людям витримувати страждання.