Рембо.
Голос злякав його, голос по радіо машини.
Рембо. Слухай мене. Я знаю, що ти мене чуєш!
Голос був знайомий, але він його давно не чув. Рембо спробував згадати.
Слухай мене. — Кожне слово було чітким і звучним. — Мене звуть Сем Траутмен. Я директор школи, у якій тебе вчили.
Так, звичайно. Його ніколи ніхто не бачив — тільки голос протягом багатьох днів не давав нікому спокою. Більше бігати, менше їсти, менше спати. Голос завжди віщував нові труднощі. Ось, значить, як. Тісл покликав Траутмена на допомогу. Це пояснювало зміни в тактиці, які застосовували переслідувачі. Мерзотник. Йде проти своїх!
Рембо, ти повинен зупинитися та здатися, поки тебе не вбили.
Як би не так, мерзотнику!
Слухай мене. Я знаю, це важко зрозуміти, але я допомагаю їм тому, що не хочу, щоб тебе вбили. Вони вже почали мобілізувати сили в тебе на шляху, а потім придумають ще що-небудь і вимотають тебе до кінця. Якби я був упевнений, що в тебе є найменший шанс перемогти їх, я б сам наказав тобі не зупинятися. Але я знаю, що в тебе немає виходу. Повір мені! Будь ласка. Поки ще не пізно, здайся й залишишся живим. Ти вже все одно нічого не зможеш зробити.
А от подивимося!
За ним, уже вдалині, прогриміли чергові вибухи. Він різко повернув машину до порожньої бензозаправної станції, там вимкнули світло на ніч. Вибив ногою скляні двері, зайшов усередину та включив електричні насоси. Потім схопив лапчастий лом і поспішив назовні — збити замки з бензоколонок, їх було чотири, по два шланги на кожній, і він пустив з усіх струмені бензину, поставивши запори у відкрите положення. Потім відвів машину подалі й зупинився. Один сірник — і ніч перетворилася на день, велике озеро вогню хлюпало від тротуару до тротуару, розбивалися шибки, тріскалися стіни будинків. Жахливе пекло. Він сів у машину та поїхав далі, а за його спиною палаючий бензин досяг припаркованих машин, і ті вибухнули одна за одною, власники самі винні — знак на ліхтарному стовпі забороняв ставити машини після півночі. Він подумав про те, що буде, коли впаде тиск у підземних цистернах. Вогонь пробіжить по шлангах у цистерни, і в повітря злетить половина кварталу. Це зупинить переслідувачів, можна не сумніватися.
Рембо, — сказав Траутмен по радіо. — Будь ласка! Я прошу тебе зупинитися. Усе це вже марно.
«А от подивимося», — знову подумав Рембо й виключив радіо. Він уже майже проїхав центр, через кілька хвилин буде на іншому кінці міста.
РОЗДІЛ 15
Тісл чекав. Він поставив патрульну машину посеред вулиці, у тому місці, де вона перетинала головну площу міста, і сперся на капот, тримаючи в руці пістолет. Звідти, де ще було вогнище пожежі, наближалися вогники фар. Можливо, хлопець виявився швидшим за нього та вже виїхав з міста, але Тісл у це не вірив. Він бачив те, що відбувалося, начебто з двох боків відразу — очима хлопця з машини, яка несеться до площі, і своїми — очима поліцейського, який спирається ліктем на поліцейську машину. Пістолет у руці він тримав упевнено. Потрібно все зробити правильно. Іншого шансу не буде. І він зобов’язаний переконатися, що це саме той хлопець, а не патрульний, який випадково тут опинився. Ревіння мотора. Фари світили просто в обличчя. Він примружився, розглядаючи водія. Минуло три доби з того часу, як він бачив хлопця, але важко було не впізнати форму голови, нерівно обстрижене волосся. Це він. Нарешті, сам на сам, і не в лісі, а в місті, яке він знає краще, ніж хлопець.
Фари засліпили його, і він вистрілив в одну, потім в іншу, гільзи з його автоматичного пістолета з дзенькотом покотилися по дорозі. Ну, як тобі це подобається? Він прицілився й саме в ту секунду, коли хлопець пригнувся, вистрілив і розбив вітрове скло, а потім одразу ж прострелив передні покришки — потрійна віддача ледве не скинула його лікоть з капота. На такій швидкості машину відразу ж занесло, Тісл устиг відскочити, коли вона зіткнулася з його машиною — гуркіт металу та скла, обидві машини крутнулись, і хлопця зі своєї машини відкинуло до дальнього тротуару. Пригинаючись, Тісл побіг туди, стріляючи на ходу в дверцята, потім під щиток приладів. Але хлопця там уже не було, тільки кров на сидіннях. Тісл вибіг на дорогу й побачив у просвіті під машиною черевики хлопця, який тікав до алеї.