Він обережно пішов уперед, вишукуючи серед диму хлопця та намагаючись не дивитися на останки Харріса. Тепер Тісл був між будівлею суду й поліцейською дільницею, обидві споруди ще палали та полум’я освітлювало його, дим роз’їдав очі, вогонь обпалював шкіру. Дим на мить повернув убік, і він побачив, що люди, які жили у двох сусідніх з дільницею будинках, вийшли на свої ґанки й розмовляють, показуючи пальцями. «Ісусе, хлопець і ці будинки може підірвати. Уб’є жителів, як Харріса».
Забирайтеся до біса! — гукнув він. — Забирайтеся звідси якнайшвидше!
Що? — крикнув хтось у відповідь.
Він близько! Тікайте! Рятуйтеся!
Що? Я не чую!
РОЗДІЛ 16
Він сховався за ґанком останнього будинку й цілився в Тісла. Чоловік і дві жінки на ґанку всю свою увага переключили на Тісла та не помітили, що Рембо зовсім близько. Але коли він звів курок гвинтівки, хтось, напевно, почув тріск, тому що жінка раптом нахилилася до нього через поруччя, прошепотівши:
Боже мій, Ісусе…
Це було цілком достатнім попередженням; Тісл піднявся з тротуару й пробіг по галявині до ґанку першого будинку. Рембо все-таки вистрілив, не сподіваючись, що влучить, але розраховуючи хоча б налякати Тісла. Жінка закричала. Пересмикнувши затвор, Рембо викинув порожню гільзу, прицілився в черевик Тісла, який стирчав із-за кута й натиснув на спусковий гачок, але постріл не пролунав — закінчилися патрони. Перезарядити гвинтівку не було часу, він кинув її та відразу вихопив поліцейський револьвер, але черевик Тісла вже зник. Жінка продовжувала кричати.
Та стуліть же пельку заради Бога, — сказав їй Рембо й побіг до заднього рогу будинку, вдивляючись в усі тіні. Тісл не ризикне наблизитися спереду, де вогонь зробить його прекрасною мішенню. Він прослизне в темряву за першим будинком і буде рухатися на нього. Рембо зупинився біля самого кута й став чекати. Його обличчя було в крові, вона стікала з чола: чоло він розбив, коли зіткнувся з машиною Тісла.
Чекання затяглося, на нього напала сонливість, але він відразу ж струснувся. Звуків ніяких не було чути, однак йому
здалося, що чорна фігура ковзає в кущах уздовж задньої огорожі. Він прицілився, але вистрілити не зміг. Спочатку тре ба було переконатися, що це Тісл. Але з зором у Рембо було не все гаразд: в очах двоїлося, зображення предметів було розпливчастим. Жахливо боліла голова, здавалося, вона от- от лусне.
Чому тінь не рухається? Чи він просто не бачить? А час минає. Сирени завивають усе ближче. Можливо, це пожежні сирени.
А може, поліція. Зараз він чув, як люди, які стояли на ґанку, говорять про нього в будинку. Рембо насторожився, обмацав поглядом місцевість і помітив Тісла, той ішов галявиною. Рембо вистрілив зовсім автоматично, Тісл скрикнув, його відкинуло до тротуару.
Але Рембо не міг зрозуміти, що відбувається з ним самим: він одразу начебто втратив вагу й повільно, дуже повільно впав обличчям у траву. Руки його були теплими та мокрими на грудях. О Господи, він поранений. Тісл устиг вистрілити та влучив у нього. Потрібно рухатися. Потрібно забиратися звідси. Сирени. Стояти він не міг. Міг тільки повзти землею, як хробак. Полум’я ближньої пожежі спалахнуло сильніше, він напружив очі та крізь брижі побачив неподалік дитячий майданчик і поповз туди на животі.
Рушниця! Де моя рушниця? — кричав чоловік з будинку.
Ні. Будь ласка, — благала його жінка. — Не виходь туди. Не втручайся.
Де моя рушниця? Куди ти її заховала? Я казав не чіпати мою рушницю!
Рембо поповз швидше, досяг паркана, хвіртки, відкрив її, заповз на майданчик. За його спиною гулко відлунювали кроки по дерев’яних сходах.
Де він? — почувся голос чоловіка вже трохи ясніше, він вибіг на вулицю. — Куди він пішов?
Ось там! — закричала друга жінка, та, яка бачила Рембо з ґанку. — Ось він! За хвірткою!
«Мерзотники ви всі», — подумав Рембо, повертаючи голову. Чоловік цілився в нього з рушниці. Він здавався дуже незграбним, поки цілився, але відразу став граціозним, коли в нього влучила куля Рембо — плавним рухом схопився за праве плече, легко обернувся навколо своєї осі й упав картинно, як у театрі.