Траутмен не відповів, просто дивився. Хтось із поліцейських сказав:
Можливо, Керн правий. Може, вам краще не говорити.
Гей, Траутмене, але ж я це зробив. Сказав, що зроблю, і зробив.
Про що це він? — запитав поліцейський. — Я не розумію.
Траутмен жестом велів йому замовкнути.
Я ж говорив, що перехитрю його, хіба ні? — голос Тісла звучав якось по-дитячому. Йому це не сподобалося, але він нічого не міг із собою зробити. — Він був тут, збоку від ґанку, а я аж там, біля того ґанку, і я відчував — він чекає, коли я вийду. Ваша школа добре його навчила, Траутмене. Він робив усе так, як учили, тому я зміг його перехитрити. — Його дивувало, що рани не болять, ніщо не заважає йому говорити, й слова ллються рівним потоком. А це тому, що він помирає. — Я уявив собі, що я — це він. Розумієте? Я думав про нього постійно й тепер точно знаю, де він і що робить. І тоді я зрозумів, чого він чекає: що я прийду ззаду, через двір, де дерева й темно, але аж ніяк не з боку вулиці, тому що там усе освітлено вогнем пожежі. Розумієте, Траутмене? Ваша школа навчила його партизанських боїв у гористій місцевості, і він інстинктивно повернувся до дерев та чагарнику. Але я після того, що він зробив зі мною на пагорбах, заприсягся. що ніколи не буду воювати на його умовах, тільки на моїх. Пам'ятаєте, що я вам казав? Це моє місто. І я це зробив — перехитрив його, Траутмене. Він отримав мою кулю в груди.
Траутмен, як і раніше, мовчав. Він дуже довго дивився, потім показав на рани Тісла.
Це? Ви про це? Але я ж казав. Ваша школа добре його навчила. Боже мій, яка в нього реакція.
Вибух струснув, здавалося, усе місто, небо освітилося.
Цистерни вибухнули, — злобливо промовив поліцейський.
Повернувся Керн.
Його там немає.
Знаю. Я хотів про це вам сказати.
Мої люди шукають його. Він залишив слід — кров.
Пролунав крик із боку будинку:
Він пішов по дитячому майданчику!
Не кричи так голосно, ти ж його попереджаєш!
Не турбуйтеся, — сказав Тісл. — На дитячому майданчику його немає.
— Звідки у вас така впевненість? Ви ж тут досить довго пролежали. Зараз він може бути де завгодно.
Ні. Необхідно уявити себе на його місці. Потрібно уявити, що ви — це він. Він повзком перетнув дитячий майданчик, переліз через огорожу й зараз лежить у кущах куманіки. Я втік від нього по таких же заростях, у лісі вони просто нескінченні, а зараз він намагається зробити те ж саме, але він важкопоранений. Ви не можете собі уявити, який у нього в грудях біль. Там стоїть якийсь сарайчик, його зробили діти, от до нього він і повзе.
Керн, суплячись, питально подивився на Траутмена, потім на поліцейського, який стояв поруч.
Що з ним було під час моєї відсутності? Що взагалі відбувається?
Поліцейський якось дивно похитав головою.
Йому здається, що він — той хлопець.
Керн опустився на коліна поруч із Тіслом.
Тримайтеся, незабаром прибуде лікар. Дуже скоро. Я обіцяю.
Це неважливо.
Тримайтеся. Будь ласка!
Завиваючи сиренами, під’їхали дві величезні пожежні машини, швидко вискочили пожежники, розмотуючи шланги. Знову пролунав крик із боку будинку:
Він перетнув майданчик! Усюди кров! Там якесь поле й кущі!
Не кричати я сказав! — Потім Тіслові. — О’кей, зараз дізнаємося, праві ви були чи ні.
Почекайте.
Він сховається. Я повинен іти.
Ні. Почекайте. Я хочу, щоб ви мені пообіцяли.
Я вже обіцяв. Лікар незабаром буде.
Ні. Інше. Ви повинні мені обіцяти. Коли знайдете його, я хочу побачити його кінець. Я маю право. Я занадто багато пережив, щоб не бачити кінця.
Ісусе! — Керн здивовано похитав головою. — Ісусе!
Я вистрелив у нього, влучив і відразу перестав його ненавидіти. Мені тепер його просто дуже шкода.
Так, звичайно.
Ні, не тому, що він мене підстрелив, ні. Само по собі це не має значення. Якби він у мене не влучив, мені все одно було б шкода. Тільки обіцяйте, що я побачу його кінець. Це мій обов’язок перед ним. Я повинен бути з ним до кінця.
Ісусе!
Обіцяйте мені.
Добре.
Не брешіть. Я знаю, ви думаєте, що я надто важко поранений, щоб можна було тягнути мене на те поле.
Я не брешу, — сказав Керн. — Мені треба йти.
Траутмен залишився з Тіслом.
То ви не йдете, Траутмене? — запитав Тісл. — Ви поки хочете залишитися осторонь, так? А чи не здається вам, що ви теж повинні це бачити? Бути там і спостерігати, як він поведеться в безвихідній ситуації?
Траутмен заговорив нарешті, і голос його був дуже сухим.
Як ви почуваєтеся?
Я нічого не відчуваю. Ні, не те. Бетон дуже м’який.