Траутмен з болем розглядав шибеника, який стояв перед ним. З усіх, хто пройшов через його руки, ближчого й дорожчого за цього хлопця в нього немає. Він відкашлявся та кинув:
Міцний народ. Таку команду ще пошукати.
Усі загинули.
Але ти живий.
Я повинен був померти разом із ними.
Траутмен опустив очі. До горла підступив клубок.
Почесна медаль Конгресу.
Шана велика, це точно. Якщо додати двадцять п’ять центів, вистачить на чашку кави.
Розмова виходила важкою.
Плюс дві Срібні Зірки, чотири Бронзових, два Солдатських Хрести, чотири Хрести за Бойові Заслуги у В’єтнамі, — Траутмен зробив паузу, — і скільки там ще Пурпурних Сердець?
П’ять штук. Мені дозволили взяти цяцьки із собою. Хоч я й не просив. Навіщо вони мені потрібні?
А що тобі потрібно?
Навіть не знаю. Після всього, що було зі мною там, я просто хотів… хотів, щоб хто-небудь підійшов до мене, потиснув руку та сказав: «А ти молодчина, Джоне!» І все. Головне, щоб від душі сказав.
Але в тій війні ти став героєм, Джоне.
Вибирати не доводилося. У герої не ліз. Робив…
Траутмен почекав і запитав:
То що ж ти робив?
Те, що мені наказували. Те, що повинен був робити, щоб вижити!
Він перевів погляд на стіни своєї камери. Стіни, здавалося, тиснули на них.
Далі тягти не можна. Траутмен піднявся, зробив крок уперед.
Джоне, я казав, що постараюся витягти тебе звідси.
Рембо мовчки глянув на нього, нічим не виявляючи своєї
зацікавленості.
Ти хочеш цього?
Відповіді не було.
Зрозуміло, не можеш не хотіти.
І що я повинен для цього робити? Тут, принаймні, усе просто. Так, я ненавиджу ці стіни. Але там, у забої, коли світить сонце, усе не так уже й погано. Мені там навіть спокійніше.
Траутмен перервав його кивком голови.
Спочатку вислухай мене. Ні, не так. Вислухай нас обох.
Вас?
Давай прогуляємося.
Траутмен забарабанив у двері.
Гей, ти! Я і так знаю, що ти підслуховуєш. Відмикай ці чортові двері.
РОЗДІЛ 4
Широко розкривши очі, немов перед ним був не звичайний тюремний двір, а міраж у пустелі, Рембо дивився на газони, що заросли соковитою зеленою травою. З насолодою вдихаючи аромат свіжості, який нагадав йому про дощ, Рембо в супроводі Траутмена піднімався по стежині до чоловіка, який чекав їх.
Двоє охоронців спостерігали за тим, що відбувається, тримаючись віддалік. Клацнув затвор. Перед цим вони особливо ретельно перевірили замки на його наручниках.
Це Мердок, — сказав Траутмен. — Ну от, Мердоку, а це Рембо.
Мердок простягнув йому руку, але Рембо лише підняв свою, демонструючи наручники, що сковували його зап’ястя.
Мердок тільки посміхнувся на це й запалив сигарету.
Комфорту в тебе мало. Але грець із ним. Здрастуй! Радий бачити тебе!
Рембо оцінив поглядом обличчя цієї людини. Так собі обличчя, нічого примітного. І в той же час є в ньому щось незвичайне. От, скажімо, посмішка, ввічлива, привітна, а в очах холодний блиск. Рембо заклопотано подивився на Траутмена та знову почав вивчати незнайомця.
Ви з розвідки?
Посмішку Мердока наче рукою зняло.
Мене попереджали, що ти здорово січеш. Угадав. ЦРУ, відділ спеціальних операцій.
З цереушниками справ не маю.
Не такі вже ми й погані. Зрозумієш, коли познайомимося ближче.
Цю помилку я вже зробив у шістдесят восьмому. У В’єтнамі.
В авантюру з каральною експедицією хлопців-спецназівців із команди «А» втягли цереушники. За завданням ЦРУ зелені берети розстріляли групу в’єтконгівців в одному селі біля Сайгона. Після цього виявилося, що розвідка дала маху й загинули мирні жителі. Однак розвідники негайно відхрестились від цієї акції. Команду А в повному складі заарештували та судили відразу, у Сайгоні.
Рембо сам не брав участі в тій операції, але до неї були причетними його друзі. З якого дива приховувати від цього типа, що йому відомі брудні ігри ЦРУ?
У шістдесят восьмому? — перепитав Мердок. — Це просто маленьке непорозуміння. До того ж усі про нього забули. А головне, ти все ще не зрозумів, про що йдеться.
Холодний, колючий погляд свердлив Рембо.
Йдеться про те, що потрібно зробити зараз. Наш дорогий полковник, видно, не встиг повідомити тобі, що в мене є наказ звільнити тебе. Ти ж сам цього хочеш, чи не так? Чи бажаєш і далі ловити кайф у каменоломні?
Рембо дивився повз нього, але внутрішньо зібрався. «Якщо хочеш вижити, треба працювати. Тільки працювати. Більше нічого».