Здорово працюєте, — відповів Рембо.
Це не відповідь.
Добре!
Рембо замислено провів рукою по грудях. Там, де був потворний шрам.
Мердок не приховував свого задоволення.
Радий, що ми домовилися. Тепер я займуся твоїм від’їздом.
Як буде проходити операція?
У два етапи: збір розвідданих і рятувальна акція. Твоя справа — тільки розвідка. Обстежуєш місцевість, переконаєшся, що там справді утримуються американські військовополонені. Зробиш фотознімки, тактичні виміри та повернешся на місце збору. — Мердок помовчав, немов бажаючи надати особливої ваги тому, що буде за цими словами. — Нічим не видаючи своєї присутності.
Тобто як? — Рембо перевів здивований погляд з Мердока на Траутмена. — Я не маю права відбити наших хлопців, якщо вони там?
Мердок не дав Траутмену відповісти.
Ні в якому разі. Абсолютно виключено. На другій стадії в операцію включається десантна група «Дельта». Вони атакують табір.
Але ж і я там буду. Невже я придатний тепер тільки на те, щоб робити знімки?
Мердок узяв ручку, постукав нею по столі.
Не кип’ятися, хлопче. Для тебе роботи теж вистачить.
Ще б! Займатися фотографією. Усе життя мріяв. — І Рембо звернувся до Траутмена. — Сер, цього разу ми повинні перемогти?
Цього разу справа за тобою, — відповів полковник.
Твій рейс у Бангкок о шостій тридцять ранку. Ось паспорт, свідоцтво про народження, інші документи. Полетиш під своїм ім’ям. Я б не став на цьому наполягати, але в Таїланді зараз із великою підозрою ставляться до американців, які прибувають у країну. То щоб уникнути, скажімо так, несподіванок, пройдеш перевірку документів під своїм ім’ям. Ну, а коли заметеш сліди, облишимо ці формальності.
Мердок посміхнувся, даючи зрозуміти, що найцікавіше ховається в його останніх словах.
Рембо уважно дивився на власну фотографію в паспорті. Знімок зроблений зовсім недавно. Це йому не сподобалося. Він не пам’ятав, щоб останнім часом його фотографували.
Відкіля це у вас? Приготували завчасно? Невже були настільки впевнені в моїй згоді?
Ми не впевнені ні в чому. Якби знімок не знадобився, то знищити його так само нескладно, як зробити новий, — відповів Мердок. — Отже, у Бангкоку ти виходиш на зв’язок із…
РОЗДІЛ 2
Лайнер японської авіакомпанії пішов на посадку. Літак пірнув униз, минаючи смугу хмар. Рембо побачив сяючий у променях сонця пейзаж Південно-Східної Азії: умиті дощем ліси, звивисті ріки, акуратні смужки обробленої землі. Попереду розкинувся величезний, багатолюдний Бангкок.
Поштовх шасі об землю повернув Рембо до дійсності. Він дістав з-під сидіння дорожню сумку — весь його багаж.
А що якщо зараз поставити крапку? Зникнути. Після всього, що довелося йому пережити у В’єтнамі, він нікому нічого не винен. Схід він знає не гірше, ніж Штати. Сховатися! І не буде більше ні в’язниць, ні таборів, ніяких завдань.
Але відразу він згадав про американських хлопців. Полонених. Скільки років вони знаходяться в цьому пеклі? Півроку його власного перебування в таборі — просто розважальна прогулянка порівняно з тим, що випало їм.
Згадався Траутмен. Він ризикував своїм службовим становищем, усією своєю кар’єрою, домагаючись звільнення Рембо з в’язниці. Адже це він вирвав свого підопічного, якого називав «сином», з ненависних тюремних стін.
Він глибоко зітхнув і, зібравши всю свою волю, вимовив: — Я дав слово честі. Я дотримаю його.
Але тривога не залишала його. І киваючи усміхненій стюардесі у відповідь на її чергове: «Усього найкращого! Спасибі за політ на нашому літаку», і спускаючись трапом, він не міг позбутися недобрих передчуттів.
РОЗДІЛ 3
Аеропорт Дон Мванг у Бангкоку сильно нагадував розтривожений мурашник, якби ще в мурашнику пахло прогірклою олією. Огидний запах проникав усюди. Намагаючись не привертати до себе уваги, він загубився в юрбі пасажирів, які зійшли з літака та, проминувши незліченні лабіринти аеровокзалу, добрався до стійки митного контролю. Його паспорт, як і обіцяв Мердок, виявився чистеньким.