Після того як Рембо вискочив із таксі в якомусь кварталі неподалік аеровокзалу та покружляв якийсь час незнайомими вулицями, він сів у інше таксі, яке покинув таким же чином, як і перше. Потім проскочив ще кілька вулиць і знову сів у машину, усе ближче підбираючись до місця зустрічі в хатині на окраїні Бангкока.
Вивівши його в поле, старий-зв’язковий відкинув брезентове полотно, що ховало якусь машину, і Рембо побачив вертоліт ЮХ-1Д. Знайомий до болю вертоліт. У пам’яті ожили страшні картини: стогони вмираючих, вогненний дощ снарядів.
Не пройшло і п’яти хвилин, як вертоліт залишив Бангкок.
Вертоліт легкою тінню ковзнув над каналами. Перетнув ріку. Під ним пропливали храмові будівлі, поля, череди тварин. Рембо рвонув на себе важелі керування, і рисові поля зникли. Вертоліт злетів у хмари.
Тут, у кабіні, він почувався спокійно та впевнено, хоча сам вертоліт викликав у ньому спогади, що все ще ятрили душу. Напевно, Мердок не випадково припас для нього саме цю машину, ЮХ-1Д. Він хотів змусити його знову думати про війну. Якщо так, прийом спрацював.
І все-таки неприємно, коли тебе ось так прораховують.
Він направляв вертоліт усе нижче й нижче, проходячи в небезпечній близькості до пагорбів. І посміхався. Згадалася найперша його машина, розбитий голубий «форд» випуску шістдесят третього року, там, в Арізоні. «Тепер він витворяв зі своїм вертольотом таке, чого тоді й уявити не міг», — думав Рембо, поринаючи в туман.
Він упізнав місце, де на нього чекали, і став серйозним.
Будівлі військової бази. Злітна смуга перетинає поле, оточене лісистими схилами. До самого обрію, наскільки сягає погляд, здіймаються вкутані сірим перловим серпанком зубцюваті вершини, що нагадують пейзаж на японській акварелі.
База здавалася покинутою. Дахи казарм і ангарів схоплені іржею. Але спускаючись усе нижче й нижче, він помітив, що злітна смуга підтримується в ідеальному стані. Біля входу в один з ангарів зібралася купка людей, від якої відокремилися двоє — один у формі, інший у звичайній сорочці з закоченими рукавами та недбало зав’язаній краватці. Той, що був у цивільному, квапливо покрокував до вертольота.
Рембо легко посадив вертоліт, із задоволенням відзначивши точність посадки. Він виключив двигун. Пил, піднятий його машиною, повільно осідав. Рембо стяг із себе навушники та зіскочив на землю. Тиша в перший момент оглушила його.
Якого… якого диявола ти влаштовуєш цю виставу?
Його сорочка під пахвами змокла від поту.
Доповідаю, як наказано, сер.
Ах, тобі наказано! — Голос Мердока зірвався на крик. — Не валяй дурня. А хто в Бангкоку водив за ніс моїх людей?!
На обличчі Рембо з’явилося непідроблене здивування.
Утекти від спостереження… — Мердок обірвав себе.
У чому справа, Мердоку? — запитав Траутмен, який підійшов до них. — Невже ви визнаєте, що стежили за ним?
Але навіщо ви стежили? — здивовано запитав Рембо. — Не розумію. Я ж бачився зі зв’язковим. Як домовлялися.
У Мердока вирвався стогін розпачу.
Ти маєш рацію, Джоне, — зазначив Траутмен, — а що якщо…
Мердок перевів здивований погляд із Траутмена на Рембо.
…Припустимо, звичайно, — продовжував Траутмен, — що ти помітив спостереження та постарався втекти від нього перш, ніж дійдеш до зв’язкового. Чому?
Ми припускаємо чи стверджуємо? — поставив запитання Рембо.
Саме так. Припускаємо.
Тоді, якщо припустити, що я помітив хвіст, із таким же успіхом можна припустити, що його помітив і хто-небудь ще. Ви самі сказали, що до американців у Таїланді зараз ставлення підозріле. Так що якщо я відірвався від своїх, то і від чужих, можливо, теж. Та й вам, як я розумію, теж ні до чого, щоб інші знали, куди я прямую, правильно?
Хитрун. Ну, хитрун, — скривився Мердок.
Він із полегшенням кивнув.
Оді Мерфі нарешті з’явився, так що цю розвалину можна відправити на смітник, — заявив він, кивнув у бік вертольота й, обганяючи своїх супутників, швидко пішов до темного входу в ангар.
Йдучи слідом за Мердоком, Рембо з цікавістю озирався на всі боки. Справа виднівся прикритий маскувальною сіткою величезний вертоліт «Агаста 109» без розпізнавальних знаків. У задньому двигуні копирсалися двоє техніків. В іншому навіть дуже спостережливий погляд не знайшов би на базі нічого підозрілого.
Він примружився, увійшовши в темний ангар, і зупинився вражений.