Звичайно, підточивши свій ніж, він проводив запаленим сірником уздовж блискучого леза, щоб метал, що потемнів від кіптяви, не видав його своїм блиском у нічному бою. Але цього разу такої необхідності не було. Вони про все подбали: на лезо було нанесено темно-матове гальванічне покриття.
Він зарядив і оглянув свій автомат Калашникова, ще раз перевірив приціл. Потім зарядив обойму кольта розривними кулями та вставив її в рукоятку пістолета. Він відтягнув затвор, посилаючи патрон у патронник, відпустив курок і, поставивши пістолет на запобіжник, засунув його в кобуру, що висіла на стегні. Потім спорядив ще дві обойми та прив’язав кожну з них до руки.
Голос, що пролунав із гучномовця, розбудив луну в стінах ангара: «Так, мінус десять хвилин».
Двері скрипнули, він невдоволено насупився. Темну фігуру на порозі освітлювали спалахи червоних і синіх вогнів.
У кімнату ввійшов Траутмен і з батьківською посмішкою подивився на Рембо.
Пора, Джоне.
Я готовий.
Рембо піднявся, пристебнув парашут, складений ним самим. Закинув на плече автомат Калашникова, узяв зі столу два шкіряних сагайдаки, кожний із яких досягав двадцяти дюймів у довжину. В одному був його лук, у другому — стріли. Він пристебнув сагайдаки з боків і став схожий на мисливця-тубільця.
Дай-но я допоможу тобі, — сказав Траутмен, надягаючи йому на шию футляр із приладом супутникового зв’язку та глумливо поглядаючи на нього. — Мердок навантажив тебе так, наче відправляє на відпочинок у Лас-Вегас. Камеру не забудь.
Привезу твір «Як я провів свої літні канікули».
Якщо привезеш знімки дівчат, перший перегляд тільки для мене.
Домовились.
Вони вийшли й рушили до літака, що блимав червоними та синіми бортовими вогнями.
Там уже зібрався весь особовий склад бази на чолі з Мер- доком.
Траутмен сповільнив крок і повернувся до Рембо.
Джоне… — почав він.
Йому коштувало великих зусиль справитися з почуттями, що охопили його. Він додав своєму голосу суворого, ділового відтінку:
На все про все в тебе тридцять шість годин. Тридцять шість годин — прогулятися в пекло та вибратися з нього. Милуватися пейзажем тобі буде ніколи.
Рембо кивнув.
При будь-якому ускладненні. Ти зрозумів мене?.. При будь-якому ускладненні інформуєш нас і йдеш на запасне місце зустрічі, Хок Септембер. У тебе на карті позначено. Зрозуміло?
Рембо знову кивнув.
Вогні літака блимали все наполегливіше.
Полковнику, ми готові до злету! — з усієї сили крикнув Еріксон, але слова його загубилися в шумі мотора.
Траутмен зробив знак йому рукою та вимовив:
Щасти тобі… синку.
Голос Рембо раптово осікся:
Ви пам’ятаєте, Мердок сказав, що він служив у морській піхоті другого батальйону третього полку? У шістдесят шостому в Квон Тьєн?
Ну і що?
Так от, другий батальйон морської піхоти знаходився в Кад Санк.
Людина може забути подробиці.
Є речі, що не забуваються. Ніколи.
Ти хочеш сказати, що ти не можеш їх забути?
І ви теж.
Траутмен поплескав його по плечу.
Більшого він не міг собі дозволити. У їхньому солдатському житті не було місця телячим ніжностям. І Рембо пішов до літака.
РОЗДІЛ 2
Рембо заліз у літак. Траутмен спостерігав за ним. У нього в горлі перехопило.
Люк закрився, двигун заревів ще сильніше, набираючи оберти, і літак рвонув уперед. Короткий розбіг — і він різко пішов угору, промайнув над самими верхівками дерев і сховався в сутінках.
Раптова тиша обрушилася на Траутмена. Він повернувся до ангара, і серце в нього защемило.
Як ви думаєте, чи вдасться йому знайти там кого-небудь?
Власний голос видався йому чужим. Мердок знизав плечима.
Якщо ви маєте на увазі американських військовополонених, то навряд чи. Але є ряд питань, що вимагають з’ясування. І є люди, зацікавлені в цьому.