Вітром зірвало шолом, дихати було нічим, заплічний мішок давив нестерпною вагою, а руки тиснуло до тіла так, що він не міг поворухнутися.
Смикнути б за кільце парашута. Але він одразу зметикував, що навіть якщо купол розкриється, це йому не допоможе: він усе одно не зможе відокремитися від літака, тільки заплутається в парашуті.
Барабанні перетинки ледь витримували ревіння двигунів та скажене завивання повітряного потоку. Вітром зірвало з плеча автомат, він ковзнув із безпомічно притиснутої до тіла руки та зник унизу. Кріплення апаратури теж не витримало, ремінь обірвався, і система супутникового зв’язку пішла за автоматом.
Тільки б зітхнути! Господи, тільки б зітхнути!
РОЗДІЛ 8
Дойл скрутився від гуркоту, що тряс кабіну. Пронизливий сигнал тривоги дзижчав безперестанку. Дойл глянув уперед і ойкнув: просто на них летіли гори.
Набирай висоту! Забиратися треба! — злякано крикнув він.
Рано, — відгукнувся Еріксон.
Ти що, не розумієш, ми розіб’ємося в цих чортових горах!
Ні, почекаємо, коли він відчепиться. У нього вийде!
РОЗДІЛ 9
Руки не слухалися. Ціною напруження всіх сил він змусив себе поворухнути пальцями. Навколо не було видно нічого, та й вітер усе одно заважав дивитися. Діяти доведеться на дотик. Кожен рух коштував йому майже нелюдських зусиль. Борючись із опором повітряного потоку, він усе-таки дотягся до ножа на поясі. -
Аби не задихнутися, не знепритомніти!
За довгі місяці важкої фізичної праці в кар’єрі м’язи його стали немов сталевими. Лише завдяки цьому йому вдалося зімкнути пальці навколо рукоятки ножа й повільно, надзвичайно повільно, витягнути ніж із чохла.
Груди розривалися від болю. Хоча б один ковток повітря!
Дістати ніж — не найскладніше. Рембо пройшов багато чого — війну, в’єтнамські в’язниці, потім було те місто, і знову в’язниця. Але витримав усе. Тепер йому треба було зробити неможливе.
Підняти над головою майже мертву руку та перерізати трос.
РОЗДІЛ 10
Траутмен затаїв подих. Навколо все перестало для нього існувати. Мердок, техніки, прилади — він не бачив нікого й нічого. Він ловив кожен звук, що лунав із радіопередавача. Подумки Траутмен знаходився на борті літака, він стояв біля розкритого люка й у розпачі дивився, як літак тягне за собою Рембо та нерозкритий парашут.
У нього є ніж. Це сказав Еріксон.
Досить! Настав час забиратися, — повторював своє Дойл.
Ні. Він відірветься, він зробить що-небудь. Переріже цей чортовий фал.
А я не бажаю здихати в цих горах!
Пішов!
Що? Куди він дівся? Значить, відкрив парашут?
Відкіля я знаю.
Траутмен облизнув пересохлі губи, весь занурившись у чекання. «Давай же, смикай витяжний трос!» — думкою молив він.
Мердок не зводив очей із радиста, але той похитав головою.
Від нього нічого нема, сер. Йдуть тільки атмосферні перешкоди. На цій частоті нічого.
Траутмен схопив мікрофон.
«Вабка», «Бабка»! Викликає «Вовче лігвище». Ви мене чуєте? Прийом.
Голос Еріксона пробивався крізь перешкоди:
Я «Бабка». Вас чую.
Що-небудь є від нього? Хоча б сигнальна ракета?
Ні, сер. Видимість нульова. Ми вийшли з району десантування. Повернутися та зробити ще одне коло?
Мердок категорично замахав руками.
Не можна! Якщо комуністи їх там підстрелять, нам від цієї справи не відкараскатися.
Траутмен завагався, перш ніж дати команду пілотам. Інтереси справи перемогли. Він сказав у мікрофон:
«Бабка», відставити. Повторіть, як зрозуміли, — відставити. Повторний обліт забороняю. Повертайтеся на базу.
Траутмен відклав мікрофон. У довгому залі ангара, як і раніше, гуділи прилади, люди ж мовчали. Мердок у задумі потер чоло рукою.
А не буде правильно, якщо закінчити на цьому операцію і повернутися в Штати, не чекаючи неприємностей?
Ні в якому разі, — заперечив Траутмен.
Як ви не розумієте, що після такої ситуації він не міг залишитися живий.
Саме він і міг.
Ну, знаєте, полковнику! Ви, звичайно, довіряєте своїм людям, і це прекрасно. Але як би там не було, це тільки людина, і його можливості не безмежні. Давайте дивитися на речі реально.
Ми зобов’язані дати йому цей шанс. Могло статися все що завгодно. Відмовило радіо, наприклад. Ми ж із ним уклали договір, і, клянуся честю, я не збираюся порушувати його. — Траутмен від хвилювання підвищив голос. — На виконання завдання ми дали йому тридцять шість годин. Рівно через тридцять шість годин він повернеться в заданий район. Можливо, він живий, але в нього немає зв’язку, він усе зробить і повернеться. І він має право розраховувати на те, що ми теж виконаємо свою частину угоди. Хоч це ми повинні для нього зробити.