Ну, зрозуміло, — невдоволено відповів Мердок, — але тільки тридцять шість годин і ні хвилини більше.
Йому більше й не треба. Але й не менше.
РОЗДІЛ 11
Як тільки парашут Рембо розкрився, «Перегрій» почав швидко віддалятися. Ще хвилина — і про нього нагадувала лише яскрава точка в небі. Ревіння моторів, гудіння повітряного потоку — усе стихло. Купол парашута витягнув стропи, швидкість падіння зменшилася, він парив над землею.
Очі сльозилися від зустрічного вітру. Заспокоюватися було рано. Він нічого не бачив, але відчував, що от-от вдариться об щось. Немає нічого більш небезпечного, ніж сідати в лісі вночі. Потрібно щільно притиснути одну ногу до другої, бо інакше з розмаху напорешся на сучкуватий стовбур. Зараз головне — стиснутися в тугу грудку. Мокрою гілкою хльоснуло по обличчю, гострий сук подряпав плече. Парашут завис на гілках, він ривком потягнув його вниз, не звертаючи уваги на біль, і якісь ще п’ять футів продовжував спуск, поки парашут не заплутався знову. Щосекунди він очікував страшного удару, і все-таки цей удар був раптовим.
Він упав у зарості папороті та шкереберть покотився по землі, натикаючись на корені дерев, до крові дряпаючи та розсікаючи обличчя й руки. Велике дерево виросло в нього на шляху. Ще один поштовх, який болем відізвався у всьому тілі, й усе.
Він лежав на землі, приходячи до тями, і його трясло.
Він ще не міг розігнутися, але вже був готовий діяти.
Нарешті звільнився від парашута й насторожено вдивився в ліс. Спурхнули потривожені птахи. Лісова звірина прошелестіла в гілках. Пролунав мавпячий вереск. Потім усе стихло.
Рембо скрутив парашут і засунув його під корч, прикривши листям папороті. Задушливі випари піднімалися над землею. Наскрізь промокла сорочка липнула до тіла. Атмосфера була так насичена вологою, що йому здавалося, він дихає крізь сиру ганчірку.
Що залишилося від його спорядження?
Він позбувся свого автомата, фотокамери, і головне — станції супутникового зв’язку.
Як установити контакт із базою? Як повідомити їм, що він живий? Як підтвердити, щоб його чекали через тридцять шість годин у зазначеному місці?
Що користі думати про це? Якби всією операцією заправляв один Мердок, тоді ще потрібно було б турбуватися. Але ж є ще й Траутмен. А на нього Рембо може покластися до кінця. Вертоліт буде чекати на нього за будь-яких обставин.
Значить, він повинен виконати завдання. Сумнівів наче й не було.
Подивимося, що залишилося. Ніж. І ще пістолет. Сагайдаки, прив’язані до стегон. Ну що ж, лук і стріли в нього, принаймні, є.
Він вийняв із чохла ніж, відгвинтив наконечник ручки та вдивився у світну стрілку компаса. У задній кишені в нього була карта, нанесена на непромокальний папір, але він не ризикнув запалювати сірник. Координати свого маршруту він пам’ятав і вирішив, що не помилиться, якщо рушить у північно-східному напрямку. До місця зустрічі зі зв’язковим.
Углиб в’єтнамської території.
РОЗДІЛ 12
Коли промені ранкового сонця проникли в лабіринти джунглів, він уже піднімався крутим схилом гори, чіпляючись за гілки ліан і коріння дерев. На вершині він приліг відсапатися та ще раз подивився на компас. Далеко внизу розкинулася, ніжачись на сонці, ваблячи своєю оманною безпекою, укрита соковитою зеленню долина. Зіставивши спостереження з картою та показаннями компаса, він визначив своє положення й трохи змінив маршрут.
Унизу продиратися крізь густий підлісок ставало все складніше. Шлях йому перепинив мутний, пінистий потік. Рембо, не роздумуючи, ступив у теплу воду. Річечка доходила йому до колін, і пройти її не було складно, але справжнім нещастям були хмари москітів, що відразу обліпили його. Комахи лізли в очі, лоскотали губи, забивали ніздрі. Він терпів, знаючи, що відганяти їх марно, тим більше, що заздалегідь ввів собі протималярійні свічі.
Вийшовши з води, він ще вище закотив штани. До литок присмокталися жирні, чорні п’явки. Він вийняв із кишені сорочки пластиковий пакетик із сіллю, лизнув її і не відчув смаку. Це означало, що організму не вистачає солі. Він як слід посипав п’явок білим кристалічним порошком, зі зловтіхою спостерігаючи, як вони звиваються в муках. Одна злетіла з нього миттєво, інші, огидні й налиті кров’ю черв’яки, ще корчилися якийсь час, а потім теж упали на землю. Він розчавив їх підошвою черевика.