Але тільки не Рембо.
Чому він беззастережно прийняв дзен?
Лише ця релігія зачіпала найтонші струни його душі.
Лише вона повністю відповідала його натурі.
Вона допомагала йому в тому, що він робив.
Коли війна стає твоїм життям, коли ти щохвилини чекаєш кулі, усякий може зламатися. Католик, наприклад. Навіть індіанець навахо. Але не людина, яка сповідує дзен.
До нього донісся шум.
Він відступив у тінь стіни та застиг на місці. Наступної миті вихопив пістолет і направив його туди, відкіля почув шум.
Ліворуч від нього, майже не зачіпаючи гілок дерев, прослизнула невисока фігура. Він виставив руку вперед, прицілився.
Чорна куртка, штани. Форма В’єтконгу. Палець напружився на спусковому гачку.
А якщо він не сам? Постріл приверне увагу інших.
Ні, він зробить по-іншому.
Він пірнув у зарості чагарнику й пригнувся.
В’єтнамець зробив те ж саме.
На плечі в нього Рембо помітив автомат Калашникова.
Безшумно, з котячою спритністю підібравшись ближче, він метнувся на ворога, обхопив його ззаду та приставив ніж до горла. Крислатий солом’яний капелюх злетів з голови солдата, і хвиля густого волосся, що відливало синювато-чорним блиском, розсипалася по плечах.
Лезо ножа застигло за дюйм від ніжної шиї.
Відпустіть, — пролунало в’єтнамською.
Голос був жіночий.
їй було років двадцять, може, трохи більше. Мініатюрна, оманливо тендітна. Прекрасна, як усі в’єтнамські дівчата. Витончена фігурка суперничала красою зі східною вазою. У широко розкритих очах він прочитав переляк. Великий, чуттєвий рот відкритий від несподіванки.
Вона повторила своєю мовою:
Відпустіть мене.
Довгі вії опустилися, голос знизився до шепоту.
Будь ласка!
І вона знову підняла на нього очі.
Незважаючи на густий шар маскувального гриму, вона безпомилково визначила в ньому американця та, на його подив, перейшла на англійську.
Пробачте, я не хотіла. Ви перший турист у цих краях за останні роки. Пробачте, якщо я завадила вам.
Рембо дивився на неї, усе ще не відводячи ніж.
Ви прийшли сюди говорити з Буддою? Просити його про милість?
Він не відповідав.
Чи ви просто збилися з дороги? Якщо хочете, я покажу нам дорогу.
Він відповів їй в’єтнамською мовою:
Я не збився з дороги. Я тут чекаю одну людину.
Вона посміхнулася йому та сказала своєю рідною мовою:
Може, цю людину звати «Нічна орхідея»?
Це одне з імен, яке мені назвали.
Значить, друге Коу Фуонг Бао?
Він почувався круглим ідіотом. І не тому, що мало не вбив її, — то була все-таки вимушена обережність, а тому, що, коли йому вперше назвали її ім’я, він не переклав його англійською. В’єтнамською «Коу» означає «незаймана».
Ви розумієте, що значить моє ім’я? — запитала вона.
Він кивнув.
Моя мати була акторка, — спробувала пояснити вона й замовкла. — А ви і є той самий Рембо?
Він знову кивнув.
Ще секунда — і я міг би вбити вас.
Я була тут у засідці. Ви з’явилися не. в домовлений час, і я прийняла вас за бандита. Чому ви спізнилися?
Та так, були певні складності. Парашут не розкрився.
Вони зніяковіло дивилися один на одного.
Бачу по очах, — засміялася вона, — що ви не чекали побачити жінку.
Він знизав плечима.
Це що-небудь змінює для вас?
Він заперечно похитав головою.
В Америці є така штука, називається «Рух за звільнення жінок».
Звучить на комуністичний манер.
Тепер засміявся він.
Пояснити складно, але загалом зміст такий: не важлива стать людини, а важливо, як вона виконує свою справу.
Ну, тоді вам нема про що турбуватися. — І вона знову заговорила англійською. — Давайте перейдемо на англійську, мені б хотілося попрактикуватися.
Ви добре розмовляєте, — визнав він. — Де ви вчилися?
У Сайгонському університеті. У мирний час.
Значить, їй не двадцять п’ять, а трохи більше тридцяти.
Вона підняла кругле підборіддя.
Між іншим, маю ступінь магістра. З економіки. — Вона засмутилася. — Але це зараз ні до чого — усім заправляють комуністи. Послухайте, а ви не поспішаєте? Хочете поїсти?
Він зітхнув.
Ще б пак. Що у вас із собою?
Коу зняла зі спини полотняну торбинку з їжею, розкрила її. Він бачив такі раніше. У мертвих в’єтконгівців.