Мердок поставив на стіл склянку з віскі.
Вибачите, льоду немає. Пийте!
Ти при здоровому глузді? Чорт забирай, ти усвідомлюєш те, що ти накоїв? — репетував Траутмен.
Чи розумію я все? Звичайно. У вас є п’ять, ні, десять хвилин вислухати мою розповідь про колишню адміністрацію, держсекретарів, а також усіх інших секретарів, комітети, дипломатичні відносини і так далі?
Обличчя Траутмена взялося плямами.
А в цей час Рембо будуть розпинати на мученицькому хресті.
Полковнику, ми з вами дорослі люди. До того ж знайомі з тим, як ідуть справи. Це війна. Неоголошена війна. Холодна. Підступна. Завзята. А в будь-якій війні доводиться жертвувати людьми.
Але не моїми людьми.
Усяке буває. Тільки не кажіть мені, наче ви забули про Кі Сан, цей нікому не потрібний клаптик землі. І ви…
Тільки не я.
Не ви, то інші допустили, щоб сотні й тисячі гарних людей склали голови в ідіотській облозі нікому не потрібної купи бруду, цієї так званої стратегічної висоти, що не мала для нас ніякої цінності, тому що навколо — суцільні джунглі. Невже той, хто замислив цю операцію, забув про урок, який дав французам Хо Ши Мін Дьєн Б’єн Фу? Жертви? Та на війні не обійтися без жертв. Тому не вчіть, полковнику, вченого. І не вдавайте із себе безневинну дитину. Ви не настільки дурні. Упевнений, у вас із самого початку виникли деякі підозри, однак ви мовчали до останнього, що робить вас співучасником того, що сталося. Чи не так?
Траутмен жбурнув у стіну склянку. В усі боки полетіли осколки, але Мердок навіть бровою не повів. У тісній кімнаті терпко запахло віскі.
Що може бути спільного в мене з таким мерзотником, як ти? Виходить, наша операція спочатку була задумана як спектакль? Як і вся ця проклята війна. Спектакль, обман!
Стара пісня. Усе це справа рук політиків.
Траутмен бачив перед собою безпристрасне обличчя Мердока. Спробував взяти себе в руки. Зробив глибокий вдих.
Добре! Але в такому випадку яку ви переслідували мету?
Я? Мені навіщо? Я теж виконував наказ. У мене, полковнику, є свої зобов’язання — перед дружиною та діточками. Думаєте, мені приємно приносити страждання іншим? Я лише на службі. Знати б, що добре, а що погано — і тобі пряма дорога служити Господу, правильно? Я маленька людина. Роблю, як мені велять так звані вчені чоловіки й жінки. До того ж я не хочу бути шовіністом. Одним словом, роблю те, що мені наказують, і того ж вимагаю від моїх підлеглих. Якби твій хлопець, цей, наскільки я зрозумів, шизик, обмежився своїм завданням, а саме: клацнув кілька разів своїм фотоапаратом і вислизнув тихенько, ми б його забрали. І жодних проблем.
Чорт забирай, поясни!
Мердок здивовано подивився на Траутмена. Зітхнув. Сів у крісло.
Усе максимально ясно. Припустимо, Рембо доповідає, що не може знайти їх. Повірте, так воно й повинно було бути. Наскільки нам відомо, той табір порожній, до того ж ваш хлопець сам колись із нього втік. Зрозуміло, у цьому є своя символіка: сміливець любить ризикувати життям і неодмінно захоче вдруге відвідати пекло. Припустимо, його хапають — що ж, він приватна особа, герой, який діє на свій страх і ризик. Ну, а якщо йому щастить і він знаходить якісь докази, вони, ясна справа, загубилися б де-небудь між Таїландом і Вашингтоном. І все чисто. Ніяких військовополонених. Конгрес це з’їсть. Легіон сімей теж. Може, навіть ветерани. Хіба можна собі уявити, що табір знову заселений? Вашому хлопцеві будь-що-будь захотілося стати героєм. Одних знімків йому мало — ще прихопив із собою сувенір. Так і пре з нього цей героїзм. От мені й довелося все переграти. Іншого вибору в мене не було.
Це кричуща зрада! Потрібно негайно виручити його!
Як би не так! Командування на це не піде. Нізащо! Та ви подумайте про те, що було б, якби повернувся той другий хлопець на батьківщину? Ми тут ведемо переговори про викуп. У сімдесят другому, коли закінчувалася війна, ми домовилися заплатити Північному В’єтнаму чотири з половиною мільярди доларів за наших хлопців, які залишилися в них. Мільярдів, полковнику. За цих дурнів. Така колосальна сума. Але іншого виходу не було.
Отже, викуп не сплатили, балаканина продовжується, другої фази переговорів про звільнення так і не було.
Чорт забирай, що б ви сказали, якщо б з’явилися ці каліки на екранах у шестигодинних новинах? Що, знову починати війну? Починати збройне вторгнення? Бомбити Ханой? Невже ви всерйоз сподіваєтеся, що хтось виступить перед Сенатом Сполучених Штатів із проханням виділити чотири з половиною мільярди за парочку всіма забутих примар? Ви хіба не читали про дефіцит національного бюджету?