Серед них були два лейтенанти.
За мить солдати утворили шеренгу й, застигши в стійці струнко, віддали честь. Офіцери йшли вздовж шеренги, розглядаючи солдатів критичними поглядами.
Радянські офіцери здавалися громилами. У них були холодні безпристрасні очі. Живе втілення невідворотності долі.
«Що ж, було б бажання, — думав Рембо, — а подібні індивідууми знайдуться завжди».
Офіцери кинули погляд убік Рембо й застигли в бридливій нозі. Один із них зробив знак капітанові Віну, який, хоч і був старшим за званням, поспішив до нього з улесливим виглядом.
Рембо не чув, що говорили радянські, але судячи з їхньої збудженої жестикуляції, вони висловлювали обурення. Капітан Він кілька разів кивнув, стрімко повернувся на каблуках, крикнув:
Сержанте, вийняти з ями бранця!
Тай був досить розумний, щоб не сперечатися з капітаном. Через п’ятнадцять секунд Рембо вже стояв на твердій земній поверхні біля краю ями. Підкошувалися ноги. По тілу стікали потоки слизу.
Радянські офіцери наблизилися до Рембо, оглянули його під голови до ніг.
Ці люди такі… грубі, — сказав англійською блондин. — 1 такі дикі. — Він кинув погляд на заткнутий за пояс сержанта Тая ніж Рембо, витяг його з піхов. Провівши пальцем по лезу, із замилуванням закивав головою. — А ось це вже не назвеш грубим.
Наблизившись, офіцер провів лезом ножа по грудях Рембо, обліплених величезними личинками-кровососами. Гострим, як бритва, кінцем розрізав надвоє хробака, що присмоктався до шиї. Рембо відчув холодний дотик сталі до яремної вени. Жестом справжнього хірурга радянський офіцер відтяв останки хробака та стряхнув з ножа.
— Мені здається, у них відсутній навіть натяк на жаль, — сказав він. — Що стосується нас… До речі, ми повніші представитися. Це лейтенант Яшин. Я лейтенант Подовський. Хто ви — мені все ще не відомо. Але я б хотів це знати. — Він повернувся до Тая, біля якого стояли два в’єтнамських солдати. — Від нього смердить. Помийте його. Потім відведіть туди.
Він показав пальцем на середній барак.
РОЗДІЛ 13
Бенкс бачив крізь бамбукові лозини ґрат, як радянські офіцери відійшли від ями. В’єтнамці зняли Рембо з хреста, вилили на нього відро води й кудись потягли.
Ми переживали за тебе, — прошепотів за спиною Бенкса виснажений хворобами бранець.
Наступного разу мені пощастить, — сказав Бенкс.
Звичайно! — це пролунало непереконливо. — Наступного разу.
Хтось закашлявся.
Бенксе, тебе коли-небудь катували росіяни? — запитав хрипкий голос.
Так.
Ну і як? Тобто як тобі вдалося втримати язика за зубами?
Бенкс тужно дивився в бік середнього барака.
Я-ні на мить не втрачав надії, що вони можуть помилково вбити.
ЧАСТИНА VI
РОЗДІЛ 1
Двоє охоронців затягли Рембо в казарму, хтось грубо тикнув його кулаком у спину. Рембо відчув позаду чиєсь дихання і по запаху гнили зрозумів, що це сержант Тай. Намагаючись уникнути наступного стусана, він різко подався вперед. Тай зі злістю штовхнув його в щиколотку.
Охоронці кинули Рембо на підлогу. Радянські офіцери подивилися на Тая так, наче мали намір знову вичитати його за брутальність.
Не на підлогу., — вимовив Подовський. — Посадіть його па стілець.
Охоронці підхопили Рембо та, як ганчірку, жбурнули на стілець.
«Заспокойся, — умовляв себе Рембо, — твій час ще не настав. Треба триматися».
Спасибі, сержанте, — сказав Подовський. — Можете йти. Залишіть одного солдата.
Тай покосився на Рембо. Йому дуже не хотілося йти, але він виконав наказ.
Через кілька секунд у кімнаті залишилися двоє росіян і один охоронець.
Рембо подивився у вікно й побачив невелику тінь, значить, сонце вже пройшло зеніт.
гостях у моїх в’єтнамських товаришів? — Він помовчав. — Не бажаєш відповідати? Ну, і не треба. Капітан Він доповів мені, що ти був раніше в цьому таборі. Я просто хотів якось почати нашу розмову. Може, назвеш своє ім’я? Просто ім’я. У цьому ж немає нічого страшного.
Подовський присів на краєчок металевого столу. Ростом він не поступався другому офіцерові, але був трохи стрункішим. Окуляри в металевій оправі надавали йому вигляду президента якого-небудь банку.