Ток із новою силою пробив тіло Рембо. Запахло горілою шкірою. Кінцівки конвульсивно смикалися. По нозі потекла сеча. Він уже не міг контролювати реакцію організму.
Рембо більше не думав про гордість. Був один лише біль. І він кричав, кричав так, що, здавалося, лопнуть голосові зв’язки.
Від роботи генератора лампа на стелі потьмяніла. Яшин зменшив оберти.
Знесилений Рембо важко дихав, його тіло тіпалося.
Товаришу, — терпляче вимовив Подовський, — ти ж бачиш, як усе це втомлює. Я ж збирався у відпустку, а ти… Ах, так! Зовсім забув. — Він поплескав себе по кишені. — У мене є дещо цікаве для тебе. — Він дістав листок паперу, відкрив його та підніс до очей Рембо. — Розшифровка переговорів між пілотом вертольота і його командиром… позивний «Ватажок зграї»… Коли вони тебе кинули на пагорбі. Тобі, напевно, заважає піт. Добре, я сам прочитаю. Упевнений, ти оціниш роботу наших дешифрувальників.
Поправивши окуляри, Подовський почав читати:
М-м… так. «Бабка» викликає «Вовче лігвище». Красиві позивні. Я думаю, тобі вони зрозумілі. Добре, почитаємо найцікавіше. «Ватажок зграї», ми їх бачимо. Господи! Це ж Рембо!» Тепер ти розумієш, що я знав твоє ім’я. Рембо. Я і на інші питання знаю відповіді. Так що тобі ні до чого було піддавати себе стражданням. Ти б заощадив нам час. Але я не буду відволікатися. «Господи! З ним хтось із наших! Так! Він звільнив одного з наших». Я сподіваюся, ти вловлюєш зміст. А от найцікавіша частина переговорів: «Бабці» від «Ватажка зграї». Негайно припинити операцію. Повертайтесь на базу». Схоже, вони навмисно тебе кинули. Такий був наказ. І заради цих людей ти страждаєш? Хіба тобі не хочеться поквитатися з ними? Тобі б самому полегшало. Поговори з ними по радіо. Скажи їм усе. Нехай світ взнає про їхні злочини. — Подовський по-дружньому й довірливо посміхнувся. — Тоді тобою займеться лікар. Тебе будуть добре годувати. Ти виспишся. Не в цьому свинарнику, зрозуміло, а в прекрасному шпиталі на нашій базі в Кам Ран Бей.
Рембо перевів погляд на темний проріз відкритого вікна.
Подовський зітхнув.
Виходить, ні. Добре. Можеш продовжувати репетувати від болю, якщо тобі це подобається. У цьому немає нічого ганебного.
Подовський клацнув пальцями. Яшин повернув ручку генератора, і Рембо відчув різкий пекучий біль. Він хвилями покотився по всьому тілу, проникаючи в кожну клітину організму. Він знову закричав. Це був довгий і страшний крик.
Крик Рембо лунав у таборі, змушуючи солдатів озиратися на центральну казарму. Здавалося, катуванню не буде кінця. Уже легкий туман перемінився приємним дрібним дощем — краплі монотонно тарабанили по іржавих металевих дахах табірних будівель. І от дощ перетворився на справжню зливу. Він збив неймовірну духоту та приніс прохолоду. Вартові кинулися в пошуках укриття. Шум грози заглушив крик Рембо.
А в цей момент у сусідньому бараку Коу висмикнула ніж зі спини солдата, і той мовчки опустився на підлогу. Коу забрала руку від рота солдата й, не звертаючи уваги на плями крові на платті, зробила на подолі розріз до середини стегна. Узявши автомат АК-47, що стояв біля стіни, вона вимкнула в кімнаті світло та відчинила двері.
На вулиці так лило, що не було видно сторожової вишки.
Тим краще. Значить, охоронець не бачить її.
Коу обережно зачинила за собою двері та квапливо рушила до мотоцикла. Вона зняла сагайдак і розібраний лук, дістала із сумки з інструментами викрутку й зібрала лук точно так, як це робив Рембо.
Рембо. Її хлопець. Вона злякано здригнулася, почувши, як дикий крик Рембо раптом зненацька обірвався. Її охопили лють і переляк. А раптом вони вбили його?..
РОЗДІЛ 6
За вікном спалахнула блискавка, перетворивши на мить ніч на день. Дощ не вщухав.
Знесилений від болю Рембо наполовину стояв, наполовину висів.
Рембо ледве підняв голову. Обличчя Подовського начебто випливло з туману.
— Ти ще живий? Добре. Це вражає. Ти дуже міцний. Таких міцних я, мабуть, ще не зустрічав. — Посмішка злетіла з його обличчя. — Але ж ти вже на межі. Хіба твоє життя варте тих, хто тебе зрадив? Не бачу в цьому ніякого сенсу. Давай зв’яжемося з ними по рації. Ну? Давай?
Двері відчинилися. Рембо перевів погляд, а Подовський повернувся. У кімнату ввійшла людина. Ні — Рембо зрозумів, що зір його підвів, — двоє людей. Сержант Тай, накинувши Бенксу на шию тонкий шнурок, підштовхував того перед собою. Тай без усякої необхідності раптом смикнув за шнурок, і Бенкс закашлявся.
Бачиш, який я добрий, — сказав Подовський Рембо. — Я вирішив вас знову звести.