Він зробив знак Яшину. Той залишив генератор, кивком велів Таю відійти та, схопивши Бенкса, сильно штовхнув його на стіну зліва від Рембо. Бенкс застогнав і повільно опустився на підлогу.
Треба говорити, — сказав Подовський, звертаючись до Рембо, — тоді всім буде легше. Інакше… Ти зараз побачиш.
Він знову зробив знак Яшину. Цього разу той витяг із розпеченого вугілля ніж і, тримаючи його вістрям угору, став повільно підносити до обличчя Рембо.
Жар від леза змусив Рембо відвернутися. Але Яшин іншою рукою грубо схопив його за підборіддя та повернув до розпеченого кинджала.
Він хоче поставити тобі мітку на пам’ять про нашу зустріч, — сказав Подовський.
Тієї ж миті Яшин притиснув лезо до лівої щоки Рембо. Почулося шипіння, і кімната наповнилася запахом горілого м’яса. Рембо ледь стримався, щоб не закричати. Він уявив у себе на щоці цей трикутний опік.
Ну що, будемо виходити на зв’язок? — запитав Подовський. — Ні? Виколи йому око.
Рембо інстинктивно смикнув голову, ударившись потилицею об пружини, але Яшин чомусь відступив. Тільки тепер стало ясно, що Подовський мав на увазі не Рембо, а Бенкса.
Сержант Тай схопив Бенкса за голову.
Якщо тобі не дороге троє власне життя, — мовив Подовський, — то, може, ти пожалієш свого друга.
Яшин ступив до Бенкса й почав повільно підносити ніж до правого ока полоненого.
Від розпачу та безсилля в Рембо потемніло в очах.
Ти заговориш, — бурмотів Подовський, — заговориш, як миленький.
Ще мить — і око лопне, як мильний міхур, і витече.
Не говори! — закричав Бенкс. — Нехай ці виродки роблять, що хочуть.
Ти будеш говорити?
Рембо знітився та ствердно кивнув головою. Яшин відступив. Тай відпустив голову Бенкса.
Прекрасно, — сказав Подовський. — Нарешті ми зрушили з мертвої точки. Це мудре рішення. Тільки дурень помирає за безнадійну справу або дозволяє загинути товаришеві.
Він підійшов до столу й увімкнув радіопередавач.
Наші фахівці визначили частоту, а ти, сподіваюся, не забув позивні, га?
І знову Рембо мовчки кивнув.
Не піддавайся! — крикнув Бенкс. — Вони ж усе одно нас не відпустять…
Заткнися! — гаркнув Тай і вдарив Бенкса в обличчя. З губ потекла кров, і Бенкс знепритомнів.
Рембо відвів погляд. Подовський підняв мікрофон.
Значить, ти назвеш себе, скажеш, що тебе піймали, операція провалилася, і що всі наступні операції теж проваляться. Нехай вони не намагаються розв’язати нову війну. Засуди їхні військові злочини. Ти зрозумів?
Рембо кивнув.
Давай!
Подовський увімкнув мікрофон і підніс його до губ Рембо.
Той глибоко зітхнув. Уперше він заговорив. Голос його був хрипким і змученим.
Два, двадцять, п’ятдесят шість. «Самотній вовк»… — він ковтнув слину й закашлявся, — викликає «Вовче лігвище». Прийом.
РОЗДІЛ 7
Перебуваючи в ангарі, Траутмен мовчки дивився на карту Таїланду, Лаосу та В’єтнаму. Саме у В’єтнамі залишився Рембо. І тільки одному Богові відомо, що тепер з ним… Якщо він узагалі живий.
Довкола нього техніки й солдати квапливо укладали устаткування, відносили упаковані ящики в літак і вертоліт. Незабаром прибудуть інші вертольоти.
Ворушіться, — командував Мердок.
«Ні, — думав Траутмен, — це ще не все. Коли ми прибудемо в Штати, я змушу Мердока відповідати».
Крізь шум і голоси солдатів Траутмен раптом почув хрипкий голос із передавача: «Вовче лігвище», два, двадцять, п’ятдесят шість… «Самотній вовк» викликає «Вовче лігвище». Ви мене чуєте? Прийом».
У Траутмена серце завмерло. Він поставив склянку кави та кинувся до рації.
Він не єдиний, хто звернув увагу наголос. Техніки, солдати, Еріксон, Дойл — усі завмерли, вслухаючись у нього.
Два, двадцять, п’ятдесят шість, ми тебе чуємо. «Самотній вовк», — це вже говорив зв’язківець. — Де ти знаходишся? Прийом.
Бічним зором Траутмен помітив рух. Він повернувся й побачив біля дверей свого кабінету Мердока.
Що тут відбувається, чорт забирай? Чому ви не пакуєтеся?
Сер, Рембо вийшов на зв’язок, — відповів радист.
Від цих слів Мердок навіть похитнувся.
Рембо?! Ні… Це неможливо.
РОЗДІЛ 8
Рембо обливався потом. Очима, повними ненависті, він дивився на Подовського, який тримав мікрофон. З динаміка пролунав голос: «Ми тебе чуємо, «Самотній вовк». Назви своє місце перебування. Прийом». Рембо не відповідав. Голос у динаміку повторив фразу.
— Ти помреш, якщо не даси відповідь, — прошипів Подовський.