Жинь подумки провела розрахунки.
— Підйом річкою займе в нас місяця півтора.
— Ти забуваєш про Дамбу чотирьох ущелин, — сказав Кітай. — Шлях Мужвеєм угору провінцією Щура заблокований, тож течія буде не така сильна, як мала б.
— Тоді десь місяць. Як гадаєш, що станеться, коли ми дістанемося туди?
— Молитимемося небесам, щоб річки й озера ще не замерзли, — сказав Кітай. — А потім подивимося, які в нас будуть варіанти. Однак наразі в цій війні Дзіньджа ставить на погоду.
Щотижневі зустрічі Жинь із сестрою Петрою докучали їй усе дужче. Огляди Петри стали надзвичайно агресивними, а ще вона почала обходитися без лаундануму. Петра закінчила з базовими вимірюваннями. Тепер вона хотіла бачити свідчення Хаосу.
Коли тиждень за тижнем Жинь не вдавалося прикликати вогонь, Петра ставала все нетерплячішою.
— Ти ховаєш його від мене, — звинувачувала вона. — Відмовляєшся співпрацювати.
— А може, я зцілилася, — сказала Жинь. — Може, Хаос пішов. Може, ваша свята присутність злякала його.
— Ти брешеш. — Петра смикнула щелепу Жинь дужче, ніж було необхідно, і почала постукувати по її зубах чимось, що відчувалося як інструмент із двома зубцями. Холодні металеві вістря боляче вгризалися в емаль Жинь. — Я знаю, як діє Хаос. Він ніколи не зникає. Він маскується перед Творцем, але завжди повертається.
Жинь хотіла, щоб це було так. Якби їй вдалося повернути вогонь, вона спопелила б Петру на місці — і до біса наслідки. Якби вона мала вогонь, то не була б такою жахливо безпорадною, не мусила б схилятися перед наказами Дзіньджі і співпрацювати з призахідниками лише тому, що була всього лише рядовим солдатом.
Але якби вона дала волю гнівові зараз, то щонайгірше розгромила б лабораторію Петри, трупом опустилася б на дно Мужвею і знищила б будь-яку надію на військовий союз між призахідниками й нікарцями.
Тож навіть попри те, що на смак її гнів був нічим не кращий за найгіркішу жовч, все ж вона його таки проковтнула.
— Він справді зник, — сказала вона, коли Петра відпустила її щелепу. — Я ж казала, що мене запечатали. Я вже не можу прикликати його.
— Це ти так кажеш. — Петра була дуже скептична, але теми не розвивала. Вона відклала інструмент на стіл. — Підніми праву руку й не дихай.
— Нащо?
— Бо я прошу.
Сестра не втрачала самовладання, хай би що Жинь їй говорила. Петра мала до лячного спокійний характер. Вона ніколи не виказувала інших емоцій, окрім холодної професійної цікавості. Жинь майже хотіла, щоб Петра вдарила її, просто щоб знати, що вона людина, але розчарування немовби зісковзувало з неї, як потоки дощу з металевого даху.
Однак, не отримавши результатів, з плином часу вона почала проводити над Жинь дедалі ґрунтовніші експерименти. Змушувала її розгадувати дитячі загадки, а сама в цей час дивилася на свій маленький годинник. Змушувала виконувати прості завдання з запам’ятовування, створені немовби спеціально для того, щоб Жинь не змогла їх виконати, і не кліпаючи спостерігала за тим, як Жинь злилася настільки, що починала жбурляти речі в стіни.
Зрештою Петра попросила її повністю роздягтися для огляду.
— Якщо хотіли помилуватися мною, то могли попросити раніше, — сказала Жинь.
Петра не відреагувала.
— Будь ласка, хутчіше.
Жинь стягнула форму й кинула її купою на підлогу.
— Добре. — Петра передала їй порожню чашку. — А тепер помочися сюди.
Жинь недовірливо подивилася на неї.
— Просто зараз?
— Увечері я проведу аналіз рідин, — сказала Петра. — Ну ж бо.
Жинь зціпила зуби.
— Я цього не робитиму.
— Хочеш прикритися простирадлом?
— Мені байдуже, — сказала Жинь. — Це вже не наука. Ви й гадки не маєте, що робите, а тому просто зловтішаєтеся.
Петра сіла й закинула одну ногу на другу.
— Помочися, будь ласка.
— До біса! — Жинь кинула чашку на підлогу. — Визнайте. Ви й гадки не маєте, що робите. Скільки трактатів та інструментів, але ви навіть не здогадуєтеся, як працює шаманізм і як виміряти Хаос, якщо він бодай існує. Ви стріляєте навмання.
Петра підвелася зі стільця. Її ніздрі роздувалися.
Нарешті Жинь допекла їй. І сподівалася, що тепер Петра її вдарить, хай навіть лише задля того, щоб ця нелюдська маска контролю нарешті взялася тріщиною. Але Петра лише схилила голову набік.
— Не забувай про своє становище, — у її голос повернувся крижаний спокій. — І я прошу тебе співпрацювати лише з ввічливості. Відмовся — і я прив’яжу тебе до ліжка. А тепер — ти зробиш те, що тебе просять?
Жинь хотілося її вбити.
Якби вона не була така виснажена, якби мала бодай на краплю більше імпульсивності, то так і зробила б. Було б так легко збити Петру на підлогу й устромити їй у шию якийсь гострий інструмент зі столу, а потім у груди, в очі. Це було б так приємно.
Але Жинь уже не могла діяти імпульсивно.
Вона відчувала, як непереборна приголомшлива сила призахідницьких військ могла обмежити її вибір — як у невидимій клітці. Вони тримали її заручницею. Вони тримали заручниками її друзів і весь її народ.
А проти цього, запечатана від вогню та від Фенікса, вона була безпорадною.
Тож Жинь прикусила язика й придушувала гнів, поки прохання Петри ставали все принизливішими. Вона підкорилася, коли Петра змусила її нахилитися голою до стіни й робила складні замальовки її геніталій. Сиділа спокійно, коли Петра встромила довгу товсту голку в її праву руку і зцідила стільки крові, що Жинь знепритомніла. Коли підвелася й повернулася до каюти, то не могла отямитися ще пів дня. Притримала язика й не реагувала, коли Петра розмахувала пакетом опіуму в неї перед носом, намагаючись умовити прикликати вогонь в обмін на улюблений порок.
— Ну ж бо, — сказала Петра. — Я читала про твоє поріддя. Ти не можеш опиратися диму. Ти жадаєш його до самого нутра. Хіба не так Червоний Імператор підкорив твоїх предків? Приклич полум’я — і я дам тобі трохи.
Остання зустріч настільки розізлила Жинь, що, вийшовши з кімнати Петри, вона тремтіла від люті й ударила кулаком об стіну так сильно, що збила кісточки. Якийсь час вона стояла спокійно, приголомшена, поки кров цівкою стікала по долоні й скрапувала на зап’ясток. А потім упала навколішки й заплакала.
— З тобою все гаразд?
То був Авґус, місіонер з дитячим обличчям та блакитними очима. Жинь стривожено глянула на нього:
— Іди геть.
Він потягнувся до її закривавленої руки:
— Ти засмучена.
Жинь висмикнула руку.
— Я не хочу твоєї жалості.
Він сів поруч, видобув із кишені шматок полотна й передав їй.
— Ось. Чому б тобі не замотати рану?
Кісточки Жинь кровоточили дужче, ніж вона усвідомлювала. Після значної крововтрати минулого тижня від самого вигляду крові Жинь мало не знепритомніла. Вона неохоче взяла тканину.
Авґус дивився, як вона міцно обгортає руку. Вона збагнула, що не може самотужки затягнути вузол як слід.
— Я можу допомогти, — запропонував він.
Жинь дозволила.
— З тобою все гаразд? — знову запитав він, закінчивши.
— Невже це в біса схоже…
— Я мав на увазі з сестрою Петрою, — пояснив він. — Я знаю, з нею буває важко.
Жинь скоса глянула на нього.
— Вона тобі не подобається?
— Ми всі шануємо її, — повільно промовив він. — Але… Гм, а ти розумієш призахідницьку? Ваша мова важка для мене.
— Так.
Він перейшов на рідну мову, зумисне говорячи повільно, щоб Жинь його розуміла.
— Вона найдивовижніша Сіра сестра нашого покоління і провідна експертка з проявів Хаосу на східному континенті. Але не всі ми погоджуємося з її методами.
— І що це означає?
— Сестра Петра старомодна в тому, що стосується навернення. Її школа вірить, що єдиний шлях до спасіння — це розвиток цивілізацій за прикладом призахідників. Щоб коритися Творцю, ти повинна стати такою, як ми. Повинна перестати бути нікаркою.