— Так, правильно. Мені вихователь приніс, — задумливо пробурмотів завідуючий.
— З ванної? — спитав Громоносцев.
— Ні, здається, це з ванної.
Серце у Янкеля знову тьохнуло.
— Ну, добре, — не розтуляючи губ, промовив Вікмиксор. — Зараз можете йти. Питання про ваш мерзенний вчинок обговоримо пізніше.
Кінчились уроки; з шумом і сміхом, гучно стукаючи дверима, розходились додому екстерни.
Янкель тужливо подивився, як зачинилися за останнім двері і як черговий, замкнувши їх на ланцюжок, клацнув ключем.
«Гуляти пішли, задриги. Додому», — тоскно подумав він і знехотя поплентав у спальню.
При вході його приголомшив неймовірний шум. Спальня шаленіла.
Тільки-но він показався в дверях, до нього зразу підскочив Циган:
— Гришко! Знаєш, хто нас видав, га?
— Хто?
— Гога — сволота!
Гога стояв у кутку, притиснутий до стіни неспокійним натовпом, і, зляканий, м'яко відводив кулаки від носа. Янкель зірвався з місця і підлетів до Гоги.
— Ах ти падлюка! Як же ти міг це зробити, га?
— Т-т-та я, їй-бо, не навмисно, братки. Не навмисно, — почав він, благально дивлячись коричневими очима і силкуючись усе пояснити. — В-ві-ві-тя п-п-п-окликав мене до ceбе й каже: «Ти вкрав тютюн, мені сказали». А я д-ду-мав, ви сказали, й п-признався. А п-потім він питає, я-як ми вк-крали. А я й ск-казав: «Спершу Ч-черних і Косоров п-пішли, а п-потім Громоносцев, а потім і всі».
— А-а п-потім і в-всі, зануда! — передражнив Гогу Янкель, але бити його було шкода — і тому, що він так по-дурному влип, і тому, що взагалі він викликав жалість до себе.
Плюнувши, Янкель відійшов у бік і ліг на ліжко. Розійшлися й інші. Тільки заїка, як і раніше, стояв у кутку, ніби покараний.
— Що тепер буде? — зітхнув хтось.
Янкель розізлився і, схопившись, люто крикнув:
— Чого занили, охмуряли? «Що тепер буде! Що тепер буде!» Що буде, те й буде, а скиглити нема чого! Нічого тоді було й тютюн тискати, щоб потім хникати!
— А хто тискав?
— Усі тискали.
— Ні, ти!
Янкель остовпів.
— А чому це я? Я тискав для себе, і вам до того не було діла. Чого лізли?
— Ти підначив!
Замовкли.
Найбільше гнітило передчуття кари, яка висіла над головою. Наростала злоба до когось, і здавалося, дай найменший привід — вони накинуться і поб'ють кого завгодно, тільки-щоб зірвати цю ненависть, що зібралася, не знаходячи виходу.
Коли б вони вже знали, яке покарання жде їх, було б легше, — невідомість давила дужче, аніж чекання.
Раз у раз хтось сумним зітханням порушував тишу і знову завмирав, задумувався.
Янкель лежав, безтямно дивлячись у стелю. Думати ні про що не хотілося, та й не йшли в голову думки. Його дратували ці ойкання і зітхання.
— Чого ми пішли за цим паскудним Янкелем? — порушив тишу Горобець, і голос його прозвучав так відчайдушно, що Гришко більше не витримав. Йому захотілося сказати щось таке дошкульне і зле, щоб Горобець заплакав. Але він обмежився тільки насмішкою.
— Піди, Горобчику, сядь до Віті на коліна і попроси вибачення.
— І пішов би, коли б не ти.
— Дурень!
— Сам дурень. Підбив усіх, а тепер лежить собі.
Янкель оскаженів.
— Ах ти наволоч коротконога! Я тебе підбивав?
— Усіх підбив!
— Факт, підбив, — почулися голоси з ліжок.
— Сволота ви, а не друзі, — кинув Янкель, не знаючи, що сказати.
— Ну, ти легше. За сволоту морду наб'ю.
— Ану набийте.
— І наб'ємо. Ще котів мучить!
— Ось зараз розмахнусь та як дам! — почув Янкель над собою голос Горобця і скочив з ліжка.
— Дай йому, Горобчику! Дай, не бійся. Ми поможемо!
Становище ставало загрозливим, і невідомо, що зробила б з Янкелем оскаженіла Шкіда, коли б у цю мить до спальні не ввійшов завідуючий. Хлопці скочили з ліжок і сіли, похнюпивши голови: запала гробова мовчанка.
Вікмиксор пройшовся по кімнаті, подивився у вікно, потім дійшов до середини і зупинився, допитливо оглядаючи вихованців. Усі мовчали.
— Хлопці, — дуже гучно пролунав його голос. — Хлопці, на педагогічній раді ми щойно розібрали ваш вчинок. Вчинок поганий, негідний, мерзенний. Це — вчинок, за який треба вигнати вас усіх до одного, перевести в лавру, в реформаторіум. У лавру, в реформаторіум! — повторив Вікмиксор, і голови шкідців опустилися ще нижче. — Але ми не стали розв'язувати це питання так просто й легко. Ми довго обговорювали його і розбирали, довго зважували вашу провину і вже після всього вирішили. Ми вирішили…