Ось і тепер Мамочка не стерпів, щоб не показати язика німецькому матросові, який стояв на палубі.
Той, проте, не образився і, добродушно всміхнувшись, крикнув йому.
— Драсте, комсомол!
— Ого! Холера! По-нашому розмовляє, — здивувалися хлопці, але зупинятися було ніколи. Всі поспішали на острів, сонце вже нагріло повітря, хотілося купатись.
Швидко пройшли під величезним краном, який скрипів і гудів від натуги, і, вже здалеку оглянувшись, побачили, як гігантська стальна лапа повільно схилилась, ухопила за хребет новенький німецький паровоз і безшумно підняла його в повітря.
У човнах переїхали через канал і заглибились у зелень, — як звичайно, йшли в самий кінець Канонерського, туди, де острів перетворюється на довгу вузьку дамбу.
Спека давалася взнаки. Обличчя хлопців уже блищали від поту, коли нарешті Вікмиксор дозволив зробити привал.
— Ура-а-а! Купатися!
— Купа-а-атися!
Кам'янистий схил одразу вкрився голими тілами. Море, здавалося, ледь дихало, вітру не було, але вода біля берега тривожно хвилювалася.
Звідкілясь накочувалися вали і з шумом обрушувались на каміння.
У воду залазити було важко, бо хвиля швидко викидала купальників на каміння. Та хлопці вже приловчилися.
— Ану, хто розпалює! Починай! — вигукнув Янкель, ляпаючи себе по голих стегнах.
— Розпалюй!
— Дай я. Я розпалю, — вискочив уперед Циган. Став скраю, почекав, поки підійшов крутий вал, і пірнув просто у водяний горб.
За хвилину він уже плив на хвилях, які підкидали його.
Одне за одним зникали у хвилях тіла, щоб через хвилину-дві виринути десь далеко від берега, на мілині.
Янкель залишився останній і вже хотів пірнути, коли це раптом помітив новачка.
— А ти чого не купаєшся?
— Не хочу. Та й не вмію.
— Купатися не вмієш?
— Авжеж.
— Ну й ну, — щиро здивувався Черних. Потім подумав і сказав: — Усе одно роздягайся і лізь, а то хлопці засміють. Та ти не бійся, тут мілко.
Єонін неохоче роздягнувся і поліз у воду. Незважаючи на свої чотирнадцять років, він був худенький, слабенький, і рухи в нього були якісь незграбні та вайлуваті.
Двічі Єоніна викидало на берег, але Янкель, що плавав поблизу, підбадьорював:
— Нічого. Це з незвички. Коли найде хвиля, ти вчепися міцніше за каміння.
Потім стало йому нудно возитися з новачком, і він поплив за іншими.
На мілині хлопці відпочивали, валялися на піску й знущалися з Вікмиксора, який плавав, за шкідським визначенням, «по-бабському».
Час летів швидко. Якось непомітно берег знову вкрили тіла.
Хлопці накупалися вдосталь і тепер просили їсти. Роздали хліб і по шматку масла.
Тоді Янкель знову згадав про новачка і, надумавши поговорити з ним, став шукати хлопця, але Єоніна ніде не було.
— Вікторе Миколайовичу, а новачку дали хліб? — спитав він швидко.
Вікмиксор зазирнув у зошит і відповів заперечно.
Тоді Янкель, узявши порцію хліба, подався розшукувати Єоніна.
І дуже здивувався, побачивши перед очима таку картину. За кущами на протилежному боці дамби сидів новачок, а з ним двоє німецьких моряків.
Найдивовижніше, що всі троє жваво розмовляли по-німецьки. Причому новачок шкварив чужою мовою так само вільно, як і російською.
«Ого!» — з мимовільним захопленням подумав Янкель і вискочив із-за куща.
Німці здивовано оглянули нового пришельця, потім привітно почали всміхатися, закивали головами й запросили Янкеля сісти, пояснюючи запрошення жестами. Янкель, щоб не осоромитися, напружив усю свою пам'ять і нарешті, зібравши кілька підхожих слів, які він чув на уроках німецької мови, галантно вклонився й мовив:
— Гутен таг, дейтчлянд камераден.
— Гутен таг, гутен таг, — знову всміхнулися німці, але Янкель уже більш нічого не міг сказати, бо, передавши хліб новачкові, помчав назад. Там він, скорчивши невинну міну, підійшов до завідуючого.
— Вікторе Миколайовичу, а як по-німецьки буде… Ну, скажімо: «Товаришу, дай мені цигарку?»
Вікмиксор добродушно всміхнувся:
— Знаєш, не пам'ятаю. Спитай у Елли Андріївни. Вона в будці.
Янкель одійшов.
Еланлюм справді сиділа в маленькій напіврозваленій альтанці на протилежному березі острова. Вона прийшла пізніше за дітей і, викупавшись осторонь, тепер відпочивала.
Янкель повторив запитання, але Еланлюм зиркнула на нього:
— Навіщо це тобі?
— Так. Хочу попрактикуватися в розмовній німецькій мові.
Еллочка хвилину подумала, потім сказала:
— Камераден, бітте, гебен зі мір айне цігаретте.