— Спасибі, Елло Андріївно! — вигукнув Янкель і помчав до німців, намагаючись не розгубити по дорозі німецькі слова.
Там він ще раз вклонився і повторив фразу. Німці засміялись — вийняли по сигареті. Янкель узяв обидві і пішов, цілком задоволений своїми практичними заняттями.
На березі він витягнув сигарету й закурив. Запашний тютюн лоскотав горло. Відчувши незвичний запах, хлопці оточили його.
— Де взяв?
— Сигарети курить!
Але Черних промовчав і тільки розповів про новачка й про те, як здорово той розмовляє по-німецьки.
Проте хлопці вже розшукали німців. Поодинці вся Шкіда незабаром зібралася навколо моряків.
Єонін виступав у ролі перекладача.
Він перекладав і запитання хлопців, і відповіді німців.
А запитань у хлопців було багато, і найрізноманітніші. Чому провалилася в Німеччині революція? Чи є в Німеччині дитячі будинки? Чи є там безпритульні? Чи вивчають в німецьких школах російську мову? Чи траплялося морякам бувати в Африці? Чи бачили вони крокодилів? Чому вони курять не цигарки, а сигарети? Чому німці терплять у себе капіталістів?
Моряки пихтіли, сопіли, але відповідали на всі запитання.
Хлопці так захопилися розмовою, що навіть не помітили, як підійшли завідуючий і німка.
— Ого! Та тут гості, — почувся голос Вікмиксора.
Еланлюм відразу заторохтіла по-німецьки, широко всміхаючись. Хлопці нічого не розуміли, але сиділи і задоволено роздивлялись іноземців, а старші вважали за свій обов'язок ближче познайомитися з новачком, який виявив таку незвичайну обізнаність з німецькою мовою.
— Де це ти навчився так здорово розмовляти? — спитав його Циган.
Єонін усміхнувся.
— А там, в Очаківському. Люблю німецьку мову, ну й вчився. І сам учив — за самовчителем.
— А що це за «Очаківський»?
— Інтернат. Раніше, до революції, він так називався. Він міститься під Смольним. Звідти мене й перевели до вас.
— За бузу? — серйозно спитав Горобець.
Новачок помовчав. Усміхнувся. Потім загадково відповів:
— За все… І за бузу теж.
Поступово розговорилися. Новачок розповів про себе, про те, що жив він у малолітті круглим сиротою, що десь у нього є дядько, але де — він і сам не знає, що мати померла після батькової смерті, а батька вбили в чотирнадцятому році на фронті. За розмовою час плине швидко, тільки оклик Вікмиксора повернув хлопців до дійсності.
Сонце вже сідало за водну гладь Фінської затоки, коли Вікмиксор дав наказ зніматися з якоря. Назад ішли з моряками.
Коли переправилися через канал і вийшли на територію порту, німці подякували хлопцям за дружню розмову і, попросивши хвилинку почекати, зникли на кораблі. За хвилину вони повернулися з пакетом і, щось сказавши, передали його Еланлюм.
Німка засяяла.
— Діти, німецькі матроси частують вас печивом і просять не забувати їх. У них у обох є діти вашого віку.
Шкіда радісно загоготала й, махаючи шапками на прощання, рушила до воріт.
Тільки Окраєць лишився незадоволений тим, що німці, на його. думку, дуже мало дали.
Він усю дорогу тихо бубонів, доводячи своєму сусідові в парі, Косарю, що німці поскупилися.
— Теж дали! Щоб їм на тому світі чорти водички стільки дали. Це ж не подарунок, а сама пакость!
— Чому ж? — несміливо допитувався Косар.
— Та тому, що коли поділити це печиво, то тільки по одпій штучці дістанеться, — похмуро мовив Окраєць, а потім, трошки подумавши, додав: — Хіба, може, ще одна зайва буде, для мене.
— Ну гаразд, не скигли! — крикнули на Окрайця старші.
А Циган, не задовольнившись словами, ще ляснув долонею Окрайця по потилиці і тим примусив його нарешті вгамуватися.
Окраєць дістав прізвисько завдяки незвичній формі своєї голови. Черепна коробка його була стиснута і сиділа гострим хребтом угору, справді схожа на хлібний окраєць.
Хоч Окраєць був і новачок, він уже вславився як вічний буркотун, тому на його скімлення звичайно ніхто не звертав уваги, а якщо довге буркотіння набридало хлопцям, то вони робили так, як зробив Циган.
Тепле почуття до моряків збереглось у шкідців, і особливо у Янкеля, у якого, крім приємних спогадів, лишалася ще від цієї зустрічі закордонна сигарета з вузеньким золотим обідком.
Після цієї прогулянки хлопці пройнялися повагою до новачка.
Випадок з німцями якось одразу висунув Єоніна, і та обставина, що старші йшли з ним поруч, свідчила, що новачок потрапляє у «верхівку» Шкіди.
Так і сталося. Єоніна перевели в четверте, старше відділення. Розумний, розвинений і водночас великий бешкетник, він припав до смаку старшокласникам. Незабаром у нього появилось і прізвисько — Японець, — він дістав його за свою «субтильну», як казав Мамочка, постать, за трохи розкосі очі і взагалі досить велику схожість із синами країни Вранішнього Сонця.