Тільки щиро віддані своїй справі працівники могли в дев'ятнадцятому році зберегти ці якості, і тільки такі люди працювали в Шкіді, а решта, пайкоїди або слабовільні, приходили, роздивлялися день-два й тікали геть, відчуваючи своє безсилля перед табуном задирливих і зухвалих вихованців.
Багато їх бачила Шкіда.
Одного разу в погано пофарбовані двері Шкіди ввійшов чоловік у котелку. Він був маленький, щуплявий. Пташине личко його заросло бурою борідкою. В усій постаті прибульця було щось приголомшене, несміливе. Він здригався від найменшого шарудіння, і тоді маленькі водянисті очі на пташиному личку злякано розширялись, а повіки мимоволі опускались і закривали їх, ніби чекали удару. Одягнений цей чоловік був дуже бідно. Брудно-темне драпове пальто, що давно вже просилось на спочинок, мішком сиділо на худеньких плечах, невипрасувані бавовняні штани звисали з-під пальта, прикриваючи поруділі солдатські чоботи. Це був новий вихователь, якого вже зарахували у штат, і тепер він прийшов подивитись і познайомитися з дітьми, серед яких мав працювати. Тиняючись безмовною тінню по кімнатах, маленький чоловік зайшов до спальні.
У спальні топилася груба, і коло неї грілись Японець, Окраєць та Янкель.
Маленький чоловік оглянув ряди ліжок і, хоч було ясно видно, що це спальня, спитав:
— Це що, спальня?
Хлопці здивовано перезирнулися, потім Япончик зробив улесливу міну й солодко відповів:
— Так, це — спальня.
Чоловік тихо кашлянув.
— Так. Так. Гм… Це ви грубу топите?
— Так, це ми грубу топимо. Дровами, — уже в'їдливо відповів Японець, проте чоловік не звернув уваги.
— Гм… І ви тут спите?
— Так, і ми тут спимо.
Чоловік хвилину походив по кімнаті, потім підійшов до стіни й помацав портрет Леніна.
— Це що ж — самі малювали? — знову спитав він.
У повітрі запахло комедією. Янкель підморгнув хлопцям і відповів:
— Так, це теж самі малювали.
— А хто ж малював?
— А я малював. — Янкель, вдаючи серйозного, підійшов до вихователя і мовчки втупив у нього погляд, чекаючи нових запитань.
Маленький чоловік оглянув кімнату ще раз і спинив погляд на ліжках.
— Це — ваші ліжка?
— Так, наші ліжка.
— Ви спите на них?
— Ми спимо на них.
Потім Янкель зовсім невинно додав:
— Між іншим, вони дерев'яні.
— Хто? — не зрозумів вихователь.
— Та наші ліжка.
— Ах, вони дерев'яні! Так, так, — бурмотів чоловік, не знаючи, що сказати, а Янкель уже зарвався і так само невинно вів далі:
— Так, вони дерев'яні. І на чотирьох ніжках. І вкриті ковдрами. І стоять на підлозі. І підлога теж дерев'яна.
— Так, підлога — дерев'яна, — машинально підтакнув халдей.
Японець хихикнув. Жарт видався забавним, і він, наслідуючи Вікмиксора, непомітно розтягуючи слова, з серйозною важністю промовив, звертаючись до вихователя:
— Зверніть увагу. Це — груба.
Халдей уже нервував, але жарт тривав.
— А груба — кам'яна. А це — дверцята. А сюди кидають дрова.
Маленький чоловік уже розумів, що з нього сміються, і поспішив вийти з кімнати.
Незабаром уся Шкіда вже знала, що по будинку ходить чоловік, який про все питає.
За чоловіком почала ходити юрба цікавих, а більш пустотливі йшли поперед нього й під загальний регіт запобігливо пояснювали:
— А отут — двері…
— А це — клас…
— А це ось — парти. Вони дерев'яні.
— А це — стіни. Не вдартеся.
Через півгодини зацькований новачок сховався в канцелярії, а натовп хлопців гоготав біля дверей, збиткуючись над жертвою допитливості.
Заляканий такою зустріччю, маленький чоловік більше не приходив у Шкіду. Людина в котелку зрозуміла, що їй тут не місце, і пішла так само тихо, як і прийшла.
Не так просто було з іншими.
Одного разу Вікмиксор відрекомендував хлопцям нового вихователя.
Вихователь справив на всіх прекрасне враження, і навіть шкідці, яких важко було обманути, відчули в новачку якусь силу й привабливість.
Він був молодий, гарної статури, мав гучний голос. Чорні непокірні кучері кошлатою шапкою метлялися на гордо піднятій голові, а очі блищали, як у лева.
У перший же день чергування йому довелося витримати виховну пробу. Треба було вести Шкіду в лазню.
Проте юнак не злякався, і вже з другої перерви голос його заклично гримів у класах:
— Вихованці! Одержуйте білизну. Сьогодні підете в лазню.
Шкідці — народ неповороткий, важкий на підйом. Любителів ходити в лазню серед них — мало. Відразу ж десяток гугнявих голосів застогнав: