Тільки Мамочці арія не сподобалась.
— Пал Ванич! Дружище! Заспівайте що-небудь ще, тільки веселіше.
— Правда, Пал Ванич. Пісеньку яку-небудь.
Той спробував протестувати, але потім здався.
— Що з вами вдієш, шибеники такі! Гаразд, проспіваю зараз вам студентські куплети. Коли я вчився, ми, бувало, завжди їх співали.
Він знову кашлянув і раптом, відбиваючи ногою такт, розсипався задьористим мотивом:
Клас гоготав, і верещав.
Мамочка, тихо схлипуючи коротким смішком, захоплено твердив:
— Оце здорово! Сосиски.
Бурхливий такт пісні закружив вихованців. Окраєць, зірвавшися з парти, раптом задріботів посеред класу, вибиваючи тропака.
А Пал Ванич усе співав:
Хлопці розвеселились і приспів співали вже хором, плескаючи в долоні, грюкаючи партами й підсвистуючи. По класу металося нестримне:
Пісню обірвав раптовий дзвоник за стіною. Урок було закінчено.
Коли Пал Ванич виходив з класу, його проводжали всі гуртом.
— Оце так! Це свій хлопець! — захоплювався Янкель, дотягуючись до плеча вихователя і дружньо поплескуючи його по плечу кінчиками пальців.
— Частіше були б ваші уроки.
— Полюбили ми вас, Пал Ванич, — виливав свої почуття Японець. — Друг ви нам тепер. Можна сказати, прямо брат кровний.
Пал Ванич, підбадьорений успіхом, поблажливо всміхнувся.
— Ми з вами тепер заживемо, хлопці. Я вас у театри водитиму.
Незабаром Пал Ванич справді став своїм хлопцем. Він добував десь квитки, водив вихованців у театр, ділився з ними шкільними новинами, нікого не карав, а головне — не проводив ніяких занять: влаштовував «вільне читання» або просто оголошував, що сьогодні вільний урок і вони можуть робити хто що хоче.
Пал Ванич твердо вирішив завоювати прихильність хлопців і скоро справді завоював її, і так міцно, що, коли настав час і педагогічна рада визнала поведінку вихователя за неприпустиму, Шкіда як один чоловік повстала і збунтувалася, горою ставши за свого улюбленця.
А улюбленець ходив і розпалював пристрасті, поширював чутки про те, що вороги його на чолі з Вікмиксором хочуть вигнати його з школи.
Спалахнув страшенний бунт. Цілий тиждень дефективні шкети дико бешкетували, геть розперезавшись і оголосивши рішучий бій педагогам.
Виникло «Ядро захисту».
Штаб працював безперервно. Керівниками повстання стали за звичаєм старші: Циган, Японець, Янкель і Горобець. Вони цілі дні засідали, придумуючи нові й нові способи захисту улюбленого вихователя.
По класах розсилали агітаторів, які закликали шкідців не підкорятися халдеям і зривати уроки.
— Не вчіться. Бойкотуйте педагогів, які хочуть прогнати нашого Пал Ванича.
І уроки зривалися.
Як тільки педагог заходив у клас і починав урок, у класі лунало тихе гудіння, яке поступово дужчало й переходило в ревіння.
Перевага цього методу боротьби полягала в тому, що не можна було нікого зловити.
Хлопці сиділи смирно, стиснувши губи, і через ніс ревіли.
Хто реве — визначити неможливо. Тільки-но педагог підійде до когось, той одразу замовкає і сидить, стуливши губи, педагог відходить — ревіння лупає знову.
Говорити неможливо.
Уроки зривалися один за одним.
Учителі вибивалися з сил і тікали з половини уроку.
Поступово боротьба за Пал Ванича перетворилася на справжню війну. Штаб дав наказ перейти до активних дій. Уночі в школі вимазали чорнилом ручки дверей, посипали сажею підвіконня, столи і стільці вихователів. Набили цвяхів у сидіння, а біля канцелярії влаштували газову атаку — поцупили великий шматок сірки з хімічної шафи і, поклавши його під вішалку, запалили. Їдкий сірчаний сморід примусив халдеїв відступити і з канцелярії.
На уроках хлопці вже відкрито відмовлялися вчитись.
Цілий тиждень школа скаженіла. Педагогічний склад розгубився. Він ще ні разу не натрапляв на такий організований опір.
Вихователі ходили брудні, вимазані в чорнило й крейду, в порваних штанях і не знали, що робити. Загальна розгубленість ще більше підбадьорювала повсталих шкідців.