Проте грізна зовнішність робила своє.
Гімнастика, якою відав Костолмед, проходила чудово. Хлопці з задоволенням робили вправи, і тільки четверте відділення завжди воювало з дядею Костем, як тільки можна ухиляючись од уроків.
Незабаром Костець і Сашкець відчули взаємну симпатію і подружилися, вважаючи, мабуть, що їхні погляди на виховання збігаються. Велетень Костолмед і маленький, сутулий Олмикпоп належали до числа тих небагатьох халдеїв, які змогли утриматися в школі і залишили добрий слід в історії Шкідської республіки, вклавши чимало сил у велику справу боротьби з дитячою злочинністю.
ВЛАДА НАРОДОВІ
Вечір у Шкіді. — Тихі радощі. — Гонитва за щуром. — Танцклас. — Влада народові.
Закінчились вечірні уроки.
Черговий востаннє пройшов по коридорах, віддзвенів останній дзвоник, і Шкіда загрюкала партами, затупотіла, заспівала, затанцювала й розтеклася по всіх поверхах старого будинку.
Молодші відділення висипали в зал грати в довгу лозу, інші ринули на сходи — кататися на поручнях, а дехто подався на кухню, сподіваючись поживитися рештками обіду.
Старші почали культурнішу розвагу. Горобець, наприклад, дістав десь довгу мотузку і, зробивши петлю, вийшов у їдальню. Там він сів біля дірки в підлозі, розклав петлю і кинув шматок холодної каші. Потім сховався за лаву й став чекати.
Це він ловив щурів. Ловля щурів була останнім часом його улюбленою розвагою. Горобець сам винайшов цей спосіб, яким дуже пишався.
Япончик сидів у класі, шморгав носом і з величезною наполегливістю перекладав вірші Шаміссо з німецької на російську. Перекладати було важко, але Японець, затуливши пальцями вуха, невтомно добирав і бубонів уголос непіддатливий рядок вірша:
І так без кінця. Доти, поки рядок нарешті не набирав належної форми і не ставав на місце.
Громоносцев довго, позіхаючи, дивився на стелю, потім вийшов з класу і, піймавши якогось шкета з молодшого відділення, привів його в клас. Прив'язавши до ноги малюка мотузку, він ліниво мружився, посміхався і наказував:
— Ану, мопсику, потанцюй.
Мопсик спершу спробував зіграти на Миколчиному милосерді і завив:
— Ой, Миколко! У мене пога болить!
Але Громоносцев тільки посміювався.
— Нічого, мопсику, потанцюй.
У кутку за класною дошкою розучував пісню Бобер, який недавно прибув у Шкіду. Він співав куплети, почуті десь у кіно, і акомпанував собі, щосили барабанячи кулаками по дошці:
Дошка рипіла, ухала і тріщала під могутніми ударами.
За партою сидів Янкель, малював коня. Потім малювати набридло, і він, безглуздо втупивши погляд у стіну, забурмотів:
— Дер катер гейт нах хаузе. Дер катер гейт нах хаузе.
Янкель ненавидів німецьку мову, і це було єдине речення, яке він добре знав, прекрасно вимовляв і яким оперував на всіх уроках Еланлюм.
Осторонь сиділи групою одноокий Мамочка, Окраєць, Косар і Гога.
Вони грали в мотузку.
Перебираючи з пальця на палець кусок мотузки, робили вигадливі фігури й одразу ж ледве розплутували їх.
Раптом усі, хто був у класі, насторожилися і прислухалися. Згори почувся шум. Над головами тупотіли десятки ніг, і стіни класу тривожно стогнали під штукатуркою, що сипалися на підлогу.
— Щура впіймали! — радісно вигукнув Мамочка.
— Щура впіймали! — підхопили всі інші й помчали нагору.
В залі зчинилася метушня.
Посеред залу крутився Горобець, ледве тримаючи довгу мотузку, на кінці якої судорожно звивався великий сірий щур.
Попід стінами юрмилися шкідці.
— Ну, я зараз його випущу, а ви ловіть, — скомандував Горобець.
Він швидко нахилився і надрізав мотузку майже біля самісінької шиї щура.
Пролупав писк торжества.
Щур, оглушений страшенним шумом, заметався по залу, не знаючи куди сховатись, а за ним з криком, реготом, вищанням бігала юрба шкідців, намагаючись затоптати його ногами.
— О-о-о!!! Лови!
— А-га-а… Бий!
— Души!
— І-і-их!
Зал здригався під дрібним тупотінням ніг і від могутнього реву. Тихо бряжчали шибки у високих шкільних вікнах.